Біфідобактерії
+ Лактобактерії - стійке поєднання мікроорганізмів, що входить до
складу багатьох пробіотиків (пробіотичних засобів). Поєднує в собі корисні властивості біфідобактерій і лактобактерій. Відновлює
баланс нормальної кишкової мікрофлори, гальмує розмноження патогенних
бактерій і грибів у кишечнику, сприяє нормалізації діяльності
шлунково-кишкового тракту, покращує травлення, збільшує утворення
вітамінів групи B, відновлює імунну реактивність організму, підвищує
стійкість до стресу. Застосовується у дорослих і
дітей при захворюваннях травного тракту для відновлення і підтримки
нормальної мікрофлори кишечника: дисбіоз (дисбактеріоз) кишечнику, в
т.ч. після курсів антибіотикотерапії, кишкові
інфекції, діарея мандрівників, хронічні коліти, синдром подразненого
кишечника, функціональні розлади травлення, діарея, запори, метеоризм. Застосовується
з метою профілактики та комплексного лікування в стоматології,
гінекології, урології, хірургії, онкології, імунології, терапії:
захворювання порожнини рота (гінгівіт, стоматит, пародонтит, кандидоз
ротової порожнини); кольпіти і дисбактеріоз піхви, підготовка до
гінекологічних операцій та пологах; хронічні інфекції
сечостатевої системи; підготовка до планової операції на органах
черевної порожнини; курси хіміо-і променевої терапії; атопічні
захворювання, харчова алергія, алергодерматози, вторинні імунодефіцити,
мікози; в період після перенесених захворювань і в післяопераційний
період; стресові стани, порушення режиму харчування.
Лактобактерії (Lactobacillus) - рід грам-позитивних факультативно анаеробних або мікроаерофільних бактерій. Один
з найважливіших у групі молочнокислих бактерій, більшість членів якої
перетворюють лактозу і інші вуглеводи на молочну кислоту. У більшості випадків вони непатогенні, багато видів виконують позитивну роль у харчуванні людини. У людини вони постійно присутні в кишечнику, у піхві, де є симбіонтом і складають значну частину мікрофлори кишечника. Багато видів беруть участь в розкладанні залишків рослин. Вони продукують молочну кислоту, а кисле середовище перешкоджає зростанню багатьох патогенних бактерій і грибів.
Деякі види Lactobacillus знайшли застосування в промисловості для виробництва кефіру, йогурту, сирів. Лактобактерії
беруть участь у процесах засолювання овочів, у приготуванні маринадів
та інших продуктів, використовують також синтетичну і біотехнологічну
молочну кислоту. Бродіння силосу призводить до гальмування розвитку цвілі, що забезпечує тварин цінним кормом.
Медичне застосування Штами
молочнокислих бактерій використовують у виробництві медичних
препаратів, призначених для відновлення нормальної мікрофлори кишечника
(після інфекційних захворювань, антибіотикотерапії).
Біфідобактерії
(лат. Bifidobacterium) (від лат. Bifidus - розділений надвоє і
бактерії) - рід грампозитивних анаеробних бактерій, що представляють
собою злегка зігнуті палички (довжиною 2-5 мкм), іноді розгалужені на
кінцях; спір не утворюють.
Для росту біфідобактерій необхідні параамінобензойна кислота і пантотенова кислота. Диференційно-діагностичне середовище Блаурока.
Кишечник і населяють його бактерії формують своєрідну екологічну систему організму, що підтримує здоров'я і добре самопочуття. Гармонійне
співвідношення компонентів мікробіоценозу (еубіоз) є найважливішою
ланкою в системі захисту організму і збереження гомеостазу, в т.ч. нормального травлення і засвоєння харчових речовин.
Дисбактеріоз - це порушення співвідношення між нормальними і хвороботворними бактеріями в кишечнику. В
результаті виникають неприємні відчуття в животі, погіршується
травлення, в кишечнику розвиваються процеси гниття, можливий розвиток
різних кишкових розладів (пронос, запор), коліту та ентероколіту.
Дисбактеріоз негативно позначається на стані організму в цілому. Коли
порушується "екологічний баланс" в кишечнику, то страждає імунна захист
організму; можливий розвиток бактеріального вагінозу (кольпіту),
захворювань порожнини рота (стоматит, гінгівіт), алергодерматозів,
гіпо-та авітамінозів.
До розвитку дисбактеріозу призводить: прийом антибіотиків та деяких інших ліків; хронічні захворювання, особливо шлунково-кишкового тракту; гострі кишкові інфекції; стреси і підвищені навантаження; нерегулярне і незбалансоване харчування, деякі дієти; зміни звичних умов життя (наприклад, під час подорожей).
Важливо
підтримувати нормальну мікрофлору травного тракту і своєчасно проводити
коригувальні заходи щодо відновлення втраченої рівноваги. Для цих цілей можливе застосування пробіотиків.
Пробіотики
- це лікарські препарати або біологічно активні добавки до їжі, що
містять у складі живі мікроорганізми, що є представниками нормальної
мікрофлори людини.
Пробіотики
володіють антагоністичною активністю по відношенню до умовно-патогенної
флори, конкурентно витісняючи її при порушенні мікробіоценозу кишечника.
Допомагають зберегти і відновити баланс мікрофлори в кишечнику. Використовуються
для боротьби з дисбактеріозом, для профілактики і лікування різних
захворювань травного тракту, підвищення і зміцнення захисних сил
організму.Російською
Бифидобактерии и Лактобактерии
Бифидобактерии + Лактобактерии - устойчивое сочетание микроорганизмов, входящее в состав многих пробиотиков (пробиотических средств). Сочетает в себе полезные свойства бифидобактерий и лактобактерий. Восстанавливает баланс нормальной кишечной микрофлоры, тормозит размножение патогенных бактерий и грибов в кишечнике, способствует нормализации деятельности желудочно-кишечного тракта, улучшает пищеварение, увеличивает образование витаминов группы B, восстанавливает иммунную реактивность организма, повышает устойчивость к стрессу. Применяется у взрослых и детей при заболеваниях пищеварительного тракта для восстановления и поддержания нормальной микрофлоры кишечника: дисбиоз (дисбактериоз) кишечника, в т.ч. после курсов антибиотикотерапии, кишечные инфекции, диарея путешественников, хронические колиты, синдром раздраженного кишечника, функциональные расстройства пищеварения, диарея, запоры, метеоризм. Применяется с целью профилактики и комплексного лечения в стоматологии, гинекологии, урологии, хирургии, онкологии, иммунологии, терапии: заболевания полости рта (гингивит, стоматит, пародонтит, кандидоз ротовой полости); кольпиты и дисбактериоз влагалища, подготовка к гинекологическим операциям и родам; хронические инфекции мочеполовой системы; подготовка к плановой операции на органах брюшной полости; курсы химио- и лучевой терапии; атопические заболевания, пищевая аллергия, аллергодерматозы, вторичные иммунодефициты, микозы; в период после перенесенных заболеваний и в послеоперационный период; стрессовые состояния, нарушения режима питания.
Лактобактерии (Lactobacillus) — род грам-положительных факультативно анаэробных или микроаэрофильных бактерий. Один из важнейших в группе молочнокислых бактерий, большинство членов которой превращают лактозу и другие углеводы в молочную кислоту. В большинстве случаев они непатогенны, многие виды выполняют положительную роль в питании человека. У человека они постоянно присутствуют в кишечнике, во влагалище, где являются симбионтами и составляют значительную часть микрофлоры кишечника. Многие виды принимают участие в разложении остатков растений. Они продуцируют молочную кислоту, а кислая среда препятствует росту многих патогенных бактерий и грибов.
Некоторые виды Lactobacillus нашли применение в промышленности для производства кефира, йогурта, сыров. Лактобактерии участвуют в процессах засолки овощей, в приготовлении маринадов и других продуктов, используют также синтетическую и биотехнологическую молочную кислоту. Брожение силоса приводит к торможению развития плесеней, что обеспечивает животных ценным кормом.
Медицинское применение Штаммы молочнокислых бактерий используют в производстве медицинских препаратов, предназначенных для восстановления нормальной микрофлоры кишечника (после инфекционных заболеваний, антибиотикотерапии).
Бифидобактерии (лат. Bifidobacterium) (от лат. bifidus — разделённый надвое и бактерии) — род грамположительных анаэробных бактерий, представляющих собой слегка изогнутые палочки (длиной 2—5 мкм), иногда ветвящиеся на концах; спор не образуют.
Для роста бифидобактерий необходимы парааминобензойная кислота и пантотеновая кислота. Дифференциально-диагностическая среда Блаурока.
Кишечник и населяющие его бактерии формируют своеобразную экологическую систему организма, поддерживающую здоровье и хорошее самочувствие. Гармоничное соотношение компонентов микробиоценоза (эубиоз) является важнейшим звеном в системе защиты организма и сохранения гомеостаза, в т.ч. нормального пищеварения и усвоения пищевых веществ.
Дисбактериоз - это нарушение соотношения между нормальными и болезнетворными бактериями в кишечнике. В результате возникают неприятные ощущения в животе, ухудшается пищеварение, в кишечнике развиваются процессы гниения, возможно развитие различных кишечных расстройств (понос, запор), колита и энтероколита.
Дисбактериоз отрицательно сказывается на состоянии организма в целом. Когда нарушается "экологический баланс" в кишечнике, то страдает имунная защита организма; возможно развитие бактериального вагиноза (кольпита), заболеваний полости рта (стоматит, гингивит), аллергодерматозов, гипо- и авитаминозов.
К развитию дисбактериоза приводит: прием антибиотиков и некоторых других лекарств; хронические заболевания, особенно желудочно-кишечного тракта; острые кишечные инфекции; стрессы и повышенные нагрузки; нерегулярное и несбалансированное питание, некоторые диеты; изменения привычных условий жизни (например, во время путешествий).
Важно поддерживать нормальную микрофлору пищеварительного тракта и своевременно проводить корректирующие мероприятия по восстановлению утраченного равновесия. Для этих целей возможно применение пробиотиков.
Пробиотики - это лекарственные препараты или биологически активные добавки к пище, которые содержат в составе живые микроорганизмы, являющиеся представителями нормальной микрофлоры человека.
Пробиотики обладают антагонистической активностью по отношению к условно-патогенной флоре, конкурентно вытесняя ее при нарушении микробиоценоза кишечника. Помогают сохранить и восстановить баланс микрофлоры в кишечнике. Используются для борьбы с дисбактериозом, для профилактики и лечения различных заболеваний пищеварительного тракта, повышения и укрепления защитных сил организма.
Рано чи пізно практично кожна людина стикається з тими чи іншими проблемами травлення. Важкість
у шлунку, неприємні відчуття в жовчному міхурі, погане засвоєння їжі -
проти цих симптомів успішно допомагає екстракт королівського артишоку.
Королівський артишок - це сорт артишоку, спеціально виведений для медичних цілей. Екстракт
з цієї рослини є ефективним засобом як попередження, так і лікування
захворювань травної системи, пов'язаних з переварюванням жирів.
Лікувальні
властивості артишоків відомі ще з 4-го століття і сьогодні ця рослина є
найбільш добре і всебічно вивченим лікарською рослиною. Вміщені
в артишоках флавоноїди сприяють поліпшенню обміну жовчних кислот в
організмі, тим самим значно покращуючи засвоюваність жирів у кишечнику. Оскільки
основним будівельним матеріалом для жовчних кислот є холестерин, то він
буде при цьому набагато швидше виводитися з кров'яного русла, що значно
зменшує ризик його відкладення на стінках судин, а тим самим і ризик
серцево-судинних захворювань.
Крім цього флавоноїди здатні помітно знижувати руйнівну дію вільних радикалів на клітини печінки. Вільні
радикали - це хімічні сполуки, що утворюються в першу чергу при
вживанні алкоголю і куріння, а також в результаті забруднення
навколишнього середовища шкідливими хімічними речовинами.
Прийом екстракту з королівського артишоку дає швидкий і відчутний ефект. Вже
через 30 хвилин після прийому екстракту артишоку продукування жовчних
кислот в організмі збільшується в два рази, а кількість холестерину в
крові помітно знижується. Якщо краплі або капсули з
екстрактом артишоку приймати перед їжею регулярно, то такі проблеми
травлення як відчуття тяжкості в шлунку, болі у верхній частині живота і
гази в кишечнику в більшості випадків відсутні. А
оскільки екстракт артишоку є натуральним засобом з відсутністю побічних
ефектів і протипоказань, то його можна сміливо рекомендувати всім людям
для регулярного і тривалого вживання.
Лікувальні властивості артишоку Ця рослина є ефективним природним засобом для лікування печінки, жовчного міхура, поліпшення обміну речовин.
Лікувальна
дія артишоку обумовлено комплексом входять до його складу таких
біологічно активних сполук, як цинарин (який надає гіркий смак), інулін,
флавоноїди і гіркі речовини.
Вони сприяють зниженню вмісту "поганого" холестерину. Завдяки
цим речовинам артишок має жовчогінні і сечогінні властивості, корисний
для літніх людей, хворих на атеросклероз і діабет. Захищає печінку
Настій артишоку показаний при захворюваннях печінки і жовчного міхура. 2 чайні ложки сушених листя рослини залити 300 мл окропу. Наполягати 15-20 хвилин, потім процідити. Для поліпшення смакових якостей в теплий настій можна додати мед. Пити настій двічі на день за 30 хвилин до їди. Виводить токсини
Настій артишоку є сильним сечогінним засобом, тому його можна пити при хронічних захворюваннях нирок. Рослина має здатність виводити з організму солі важких металів, радіонукліди, токсини.
Такі детоксикаційні властивості роблять настій або чай з артишоку відмінним засобом для полегшення похмільного синдрому. Знижує рівень холестерину
Артишок здатний ефективно знижувати рівень "поганого" холестерину і покращувати серцеву діяльність. Для цього потрібно їсти відварені плоди. Або,
як це роблять в Середземномор'ї, настоювати артишоки в оливковій олії,
яку потім можна використовувати для лікування захворювань жовчовивідних
шляхів. Лікує подагру
Це захворювання виникає внаслідок накопичення сечової кислоти в суглобах. Артишок сприяє виведенню її з крові. Народна медицина радить використовувати для очищення суглобів сік рослини або його настій. Усуває запори
Регулярне
вживання настою артишоку дає гарні результати при лікуванні таких
захворювань травного тракту, як запор, блювання, ентерит, коліт.Російською
Артишок форте
Рано или поздно практически каждый человек сталкивается с теми или иными проблемами пищеварения. Тяжесть в желудке, неприятные ощущения в желчном пузыре, плохое усваивание пищи - против этих симптомов успешно помогает экстракт королевского артишока.
Королевский артишок - это сорт артишока, специально выведенный для медицинских целей. Экстракт из этого растения является эффективным средством как предупреждения, так и лечения заболеваний пищеварительной системы, связанных с перевариванием жиров.
Лечебные свойства артишоков известны ещё с 4-го столетия и сегодня это растение является наиболее хорошо и всесторонне изученным лекарственным растением. Содержащиеся в артишоках флавоноиды способствуют улучшению обмена желчных кислот в организме, тем самым значительно улучшая усвояемость жиров в кишечнике. Поскольку основным строительным материалом для желчных кислот является холестерин, то он будет при этом намного быстрее выводиться из кровяного русла, что значительно уменьшает риск его отложения на стенках сосудов, а тем самым и риск сердечно-сосудистых заболеваний.
Кроме этого флавоноиды способны заметно понижать разрушающее действие свободных радикалов на клетки печени. Свободные радикалы - это химические соединения, образующиеся в первую очередь при употреблении алкоголя и курении, а также в результате загрязнения окружающей среды вредными химическими веществами.
Приём экстракта из королевского артишока даёт быстрый и ощутимый эффект. Уже через 30 минут после приёма экстракта артишока продуцирование желчных кислот в организме увеличивается в два раза, а количество холестерина в крови заметно понижается. Если капли или капсулы с экстрактом артишока принимать перед едой регулярно, то такие проблемы пищеварения как чувство тяжести в желудке, боли в верхней части живота и газы в кишечнике в большинстве случаев отсутствуют. А поскольку экстракт артишока является натуральным средством с отсутствием побочных эффектов и противопоказаний, то его можно смело рекомендовать всем людям для регулярного и длительного употребления.
Лечебные свойства артишока Это растение является эффективным природным средством для лечения печени, желчного пузыря, улучшения обмена веществ.
Лечебное действие артишока обусловлено комплексом входящих в его состав таких биологически активных соединений, как цинарин (который придает горький вкус), инулин, флавоноиды и горькие вещества.
Они способствуют снижению содержания "плохого" холестерина. Благодаря этим веществам артишок обладает желчегонными и мочегонными свойствами, полезен для пожилых людей, больных атеросклерозом и диабетом. Защищает печень
Настой артишока показан при заболеваниях печени и желчного пузыря. 2 чайные ложки сушеных листьев растения залить 300 мл кипятка. Настаивать 15-20 минут, затем процедить. Для улучшения вкусовых качеств в теплый настой можно добавить мед. Пить настой дважды в день за 30 минут до еды. Выводит токсины
Настой артишока является сильным мочегонным средством, поэтому его можно пить при хронических заболеваниях почек. Растение обладает способностью выводить из организма соли тяжелых металлов, радионуклиды, токсины.
Такие детоксикационные свойства делают настой или чай из артишока отличным средством для облегчения похмельного синдрома. Понижает уровень холестерина
Артишок способен эффективно снижать уровень "плохого" холестерина и улучшать сердечную деятельность. Для этого нужно есть отваренные плоды. Или, как это делают в Средиземноморье, настаивать артишоки в оливковом масле, которое потом можно использовать для лечения заболеваний желчевыводящих путей. Лечит подагру
Это заболевание возникает вследствие накопления мочевой кислоты в суставах. Артишок способствует выведению ее из крови. Народная медицина советует использовать для очищения суставов сок растения или его настой. Устраняет запоры
Регулярное употребление настоя артишока дает хорошие результаты при лечении таких заболеваний пищеварительного тракта, как запор, рвота, энтерит, колит.
Багаторічна
трав'яниста рослина сімейства складноцвітих (Compositae), з коротким
дерев'янистим, слабоветвістий, чорно-бурим кореневищем. Стебла
прямі, прості, як і листя, з беловойлочное опушенням, висотою до 30
(іноді до 60) см; біля самої основи нерідко з залишками відмерлих
листків. Стебло - одиночний (а якщо їх декілька, то вторинні не плодоносять). Листки
чергові, прикореневі і нижні стеблові - довгасто-оберненояйцевидні,
звужені в черешки, середні і верхні стеблові - сидячі, лінійно-ланцетні.
Квітки в кулястих кошиках, зібраних у верхівкові щитковидні мітелки, діаметром близько 7 мм. На початку цвітіння суцвіття щільне, майже головчасте, потім недолуге. Кошикові обгортка складається з багатьох рядів лимонно-жовтих або помаранчевих блискучих сухопленчатих листочків. Жорсткі лусочки обгортки суцвіття не в'януть і не втрачають забарвлення навіть тоді, коли суцвіття зрізані. Звідси назва рослини - безсмертник. Всі квітки в кошиках трубчасто-воронкоподібні, двостатеві, жовті чи помаранчеві з чубчиком (до 100 шт. На квітконосі). Плід - дрібна коричнева, світло-бура або темно-бура довгаста сім'янка з чубком. Маса 1000 насінин - 0,05-0,06 г. Цвіте у червні - серпні, плоди дозрівають у серпні - вересні. В окремі роки в серпні - вересні спостерігається вторинне цвітіння. Вторинне цвітіння спостерігається також після зривання суцвіть, при цьому кошики утворюються в пазухах верхніх листків. Кожна кошик цвіте близько 10-15 днів; першими зацвітають центральні кошики суцвіття. Розмножується насінням і вегетативно порослю від кореневищ. Широко поширений в степових районах європейської частини СНД, в Передкавказзя, Середньої Азії і в Південній Сибіру. Росте на сухих і свіжих піщаних, рідше супіщаних грунтах. Зустрічається
в розріджені сухих соснових борах і світлих хвойних лісах, на
галявинах, вирубках, переважно на південних і східних схилах. Повного затінення не виносить.
ЗБІР І СУШКА СИРОВИНИ У
лікарських цілях використовують квіткові кошики цмину піскового, які
заготовляють у період початку цвітіння, до розкриття бічних кошиків. Пізніший термін неприпустимий, оскільки кошики розкриваються, квітки обсипаються і залишається лише квітколоже з обгорткою. Зібрані суцвіття з цветоносамі довжиною до 1 см пухко складають у кошики або мішки і якомога швидше доставляють до місця сушки. Зберігання в тарі довше 3-4 год призводить до псування сировини. Збір проводять у суху погоду, коли зійде роса.
На одному і тому ж масиві збір суцвіть можна проводити до 3-4 разів, у міру зацвітання рослин. Повторний збір зазвичай можна проводити через 5-7 днів. Не можна зривати суцвіття із стеблами, висмикувати рослини з корінням. На одному і тому ж місці повторні заготовки можна проводити через 1-2 роки.
Зібрану
сировину сушать у прохолодному місці, розклавши його тонким шаром (2-3
см), або в сушарках при температурі не вище 40 ° C (при сушінні без
вентиляції квіткові кошики розпадаються). Термін придатності сировини 3 роки. Запах сировини слабкий, ароматний, смак пряно-гіркий. Висушену сировину зберігають у темному місці (інакше воно втрачає свій товарний вигляд).
При
заготівлі в лісовій зоні потрібно дивитися, щоб замість безсмертника не
потрапили суцвіття котячих лапок [Antennaria dioica (L.) Gaerth.], Які
зустрічаються часто в тих же місцях проживання. Їх легко відрізнити за рожевим або білим суцвіттям-кошиках. Їх використання в медицині не допускається.
Фармакодинаміка Галенові
форми рослини покращують жовчовиділення, зменшують концентрацію жовчних
кислот, підвищують вміст холато і білірубіну в жовчі. Препарати безсмертника підвищують холатохолестеріновий коефіцієнт і тонус жовчного міхура. Екстракт безсмертника чинить спазмолітичну дію на гладкі м'язи кишечнику, жовчних шляхів, жовчного міхура і кровоносних судин. Ці властивості зумовлені присутністю в рослині флавоноїдних сполук. Крім
того, препарати безсмертника стимулюють секрецію шлункового соку і
активують секреторну здатність підшлункової залози, збільшують діурез.Російською
Многолетнее травянистое растение семейства сложноцветных (Compositae), с коротким деревянистым, слабоветвистым, черно-бурым корневищем. Стебли прямые, простые, как и листья, с беловойлочным опушением, высотой до 30 (иногда до 60) см; у самого основания нередко с остатками отмерших листьев. Стебель — одиночный (а если их несколько, то вторичные не плодоносят). Листья очередные, прикорневые и нижние стеблевые — продолговато-обратнояйцевидные, суженные в черешки; средние и верхние стеблевые — сидячие, линейно-ланцетные. Цветки в шаровидных корзинках, собранных в верхушечные щитковидные метелки, диаметром около 7 мм. В начале цветения соцветие плотное, почти головчатое, затем рыхлое. Корзиночная обертка состоит из многих рядов лимонно-желтых или оранжевых блестящих сухопленчатых листочков. Жесткие чешуйки обертки соцветия не вянут и не теряют окраски даже тогда, когда соцветия срезаны. Отсюда название растения — бессмертник. Все цветки в корзинках трубчато-воронковидные, обоеполые, желтые или оранжевые с хохолком (до 100 шт. на цветоносе). Плод — мелкая коричневая, светло-бурая или темно-бурая продолговатая семянка с хохолком. Масса 1000 семян — 0,05—0,06 г. Цветет в июне — августе, плоды созревают в августе — сентябре. В отдельные годы в августе — сентябре наблюдается вторичное цветение. Вторичное цветение наблюдается также после срывания соцветий, при этом корзинки образуются в пазухах верхних листьев. Каждая корзинка цветет около 10—15 дней; первыми зацветают центральные корзинки соцветия. Размножается семенами и вегетативно порослью от корневищ. Широко распространен в степных районах европейской части СНГ, в Предкавказье, Средней Азии и в Южной Сибири. Растет на сухих и свежих песчаных, реже супесчаных почвах. Встречается в изреженных сухих сосновых борах и светлых хвойных лесах, на полянах, вырубках, преимущественно на южных и восточных склонах. Полного затенения не выносит.
СБОР И СУШКА СЫРЬЯ В лекарственных целях используют цветочные корзинки бессмертника песчаного, которые заготавливают в период начала цветения, до раскрытия боковых корзинок. Более поздний срок недопустим, так как корзинки раскрываются, цветки осыпаются и остается лишь цветоложе с оберткой. Собранные соцветия с цветоносами длиной до 1 см рыхло складывают в корзины или мешки и как можно быстрее доставляют к месту сушки. Хранение в таре дольше 3—4 ч приводит к порче сырья. Сбор проводят в сухую погоду, когда сойдет роса.
На одном и том же массиве сбор соцветий можно проводить до 3—4 раз, по мере зацветания растений. Повторный сбор обычно можно проводить через 5—7 дней. Нельзя срывать соцветия со стеблями, выдергивать растения с корнями. На одном и том же месте повторные заготовки можно проводить через 1—2 года.
Собранное сырье сушат в прохладном месте, разложив его тонким слоем (2—3 см), или в сушилках при температуре не выше 40°C (при сушке без вентиляции цветочные корзинки распадаются). Срок годности сырья 3 года. Запах сырья слабый, ароматный, вкус пряно-горький. Высушенное сырье хранят в темном месте (иначе оно теряет свой товарный вид).
При заготовке в лесной зоне нужно смотреть, чтобы вместо бессмертника не попали соцветия кошачьих лапок [Antennaria dioica (L.) Gaerth.], которые встречаются часто в тех же местах обитания. Их легко отличить по розовым или белым соцветиям-корзинкам. Их использование в медицине не допускается.
ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА Галеновые формы растения улучшают желчеотделение, уменьшают концентрацию желчных кислот, повышают содержание холатов и билирубина в желчи. Препараты бессмертника повышают холатохолестериновый коэффициент и тонус желчного пузыря. Экстракт бессмертника оказывает спазмолитическое действие на гладкие мышцы кишечника, желчных путей, желчного пузыря и кровеносных сосудов. Эти свойства обусловлены присутствием в растении флавоноидных соединений. Кроме того, препараты бессмертника стимулируют секрецию желудочного сока и активируют секреторную способность поджелудочной железы, увеличивают диурез.
Солянка Холмова відноситься до роду трав'янистих і чагарникових рослин родини лободових (Chenopodiaceae). Рослини даного роду отримали свою назву за здатність проростати на солонцях і солончаках; крім того, вони мають солоний смак. Солянки ростуть переважно в посушливих місцевостях Азії, Європи, Північної Америки та Північної Африки. Cолянка
Холмове тільки зовсім недавно, на рубежі століть, почала входити в
офіційну медицину у вигляді біологічно-активних добавок, хоча витоки її
використання ідуть у давню тибетську медицину.
Хімічний склад: До складу солянки холмової входять: - Бетаїн, стерини - мають ліпотропні і гепатозащітним дією, а також одночасно жовчоутворюючої і жовчогінною діями; - Алкалоїди - виявляють гепатозащітний ефект і усувають спазми гладкої мускулатури; - Флавоноїди (тріцін, ізорамнетін, кверцетин, рутин) - антиоксиданти; - Гамма-ліноленова кислота - синтезує простагландини, нормалізує біохімічні показники крові; - Токофероли - надають антиоксидантну, імуностимулюючу, капілляроукрепляющее дії; - Мікро-і макроелементи (калій, кремній, залізо, цинк, магній, фосфор) - покращують мінеральний обмін; - Амінокислоти; - Полісахариди (манна, інулін) - покращують мікрофлору кишечника, знижують рівень цукру в крові.
Фармакологічні властивості Солянка
Холмова - це потужний гепатопротектор, який нормалізує функцію і
метаболізм паренхіми печінки, прискорює регенерацію та відновлення
функціональної активності гепатоцитів, знімає прояви жовтяниці, покращує
окислювально - відновні процеси в печінці. Володіє потужним ефектом захисту від гепатиту.
Високий вміст калію сприяє профілактиці та лікуванню ішемічної хвороби серця.
Kомпоненти
солянки холмової перешкоджають утворенню атеросклеротичних бляшок,
очищаючи судини; знижують вміст агресивної фракції холестерину,
забезпечуючи профілактику атеросклерозу
Солянка Холмова має інсуліноподібним дією, знижує вміст цукру в крові.
Несе
вона в собі і унікальний набір мікроелементів, у тому числі кремній в
легкозасвоюваних формах, що дає ефект довголіття та міцні кістки. Присутній в солянці і мідь, така необхідна для кровотворної системи.
Відварами
і настоями солянки лікують виразкову хворобу, дизентерію, пієлонефрит,
геморой, гнійний отит, порушення обміну речовин, жіночі хвороби
(фіброміому, ендоцервітіти). Солянка покращує
гостроту зору, регулює артеріальний тиск, вимиває пісок з жечного і
сечового міхурів, м'яко діє на всі органи одночасно.
Солянка Холмова має імуностимулюючу дію. Токоферол, що входить до її складу, пригнічує виробництво речовин, що надають запальне дію, запобігаючи запалення в організмі.
В деяких джерелах вказується, що солянкою лікують глаукому.
Солянка нормалізує кислотність шлункового вмісту, покращує діяльність травної системи.Російською
Солянка холмовая (Salsola collina)
Солянка холмовая относится к роду травянистых и кустарниковых растений семейства Маревые (Chenopodiaceae). Растения данного рода получили свое название за способность произрастать на солонцах и солончаках; кроме того, они имеют соленый вкус. Солянки произрастают преимущественно в засушливых местностях Азии, Европы, Северной Америки и Северной Африки. Cолянка холмовая только совсем недавно, на рубеже веков, начала входить в официальную медицину в виде биологически-активных добавок, хотя истоки ее использования уходят в древнюю тибетскую медицину.
Химический состав: В состав солянки холмовой входят: - бетаин, стерины - обладают липотропным и гепатозащитным действием, а также одновременно желчеобразующим и желчегонным действиями; - алкалоиды - проявляют гепатозащитный эффект и устраняют спазмы гладкой мускулатуры; - флавоноиды (трицин, изорамнетин, кверцетин, рутин) - антиоксиданты; - гамма-линоленовая кислота - синтезирует простагландины, нормализует биохимические показатели крови; - токоферолы - оказывают антиоксидантное, иммуностимулирующее, капилляроукрепляющее действия; - микро- и макроэлементы (калий, кремний, железо, цинк, магний, фосфор) - улучшают минеральный обмен; - аминокислоты; - полисахариды (маннаны, инулин) - улучшают микрофлору кишечника, снижают уровень сахара в крови.
Фармакологические свойства Солянка холмовая - это мощный гепатопротектор, который нормализует функцию и метаболизм паренхимы печени, ускоряет регенерацию и восстановление функциональной активности гепатоцитов, снимает проявления желтухи, улучшает окислительно - восстановительные процессы в печени. Обладает мощным эффектом защиты от гепатита.
Высокое содержание калия способствует профилактике и лечению ишемической болезни сердца.
Солянка холмовая обладает инсулиноподобным действием, снижает содержание сахара в крови.
Несет она в себе и уникальный набор микроэлементов, в том числе кремний в легкоусваиваемых формах, дающий эффект долголетия и крепкие кости. Присутствует в солянке и медь, столь необходимая для кроветворной системы.
Отварами и настоями солянки лечат язвенную болезнь, дизентерию, пиелонефрит, геморрой, гнойный отит, нарушения обмена веществ, женские болезни ( фибромиому, эндоцервититы ). Солянка улучшает остроту зрения, регулирует артериальное давление, вымывает песок из жечного и мочевого пузырей, мягко действует на все органы одновременно.
Солянка холмовая обладает иммуностимулирующим действием. Токоферол, входящий в ее состав, подавляет производство веществ, оказывающих воспалительное действие, предотвращая воспаления в организме.
В некоторых источниках указывается, что солянкой лечат глаукому.
Солянка нормализует кислотность желудочного содержимого, улучшает деятельность пищеварительной системы.
Про це лікарську рослину було відомо ще 1000 років тому і застосовувалося в народній медицині. Назва «плямиста» отримала з-за білих плям на листках. У народі расторопша вважається найсильнішим цілющим рослиною, подарунком від св. Діви Марії, білі плями на рослині символізують її молоко. Тема нашої сьогоднішньої статті - "Лікувальні властивості трави расторопша".
Расторопша
плямиста є одним з видів будяка і має інші назви: Марьин татарник,
татарник сріблястий, чортополох молочний, колючнік. Ця рослина дуже колюче і досягає висоти до 2-х метрів. Поширена
расторопша в Центральній і Західній Європі, Західному Сибіру, на
півдні Росії і Україні, в Шотландії, Америці та Азії.
Для заготівлі сировини використовуються плоди та насіння. У
цьому лікарську рослину міститися: смоли, слиз, ефірна олія, біогенні
аміни (гістамін і тирамін), флаваноноллігнани - таксіфолін, силібін,
силіхристин, силідіанін. А також макроелементи (кальцій, залізо, магній, калій) і мікроелементи (цинк, йод, селен, марганець, хром, бор та ін.) Містить дуже цінні вітаміни А, Е, К, В, F, D.
Расторопша володіє дуже широким спектром цілющої дії. Показана
при панкреатиті, гепатиті, жировій дистрофії, отруєннях і хронічних
інтоксикаціях (хімічних, алкогольних і наркотичних). Лікує
хронічні гастродуоденіти, геморой, дисбактеріоз, ентероколіти, набуті
імунодефіцити, цукровий діабет, туберкульоз, васкуліт, колагенози. Препарати
з розторопші застосовуються також: при токсикозі у вагітних, для
поліпшення зору, зміцнення капілярів, для зниження холестерину в крові,
при стоматитах, фарингітах, опіках, гнійних процесах. У дерматології цю рослину використовують при дерматозах, псоріазі, вуграх, лишаях, облисінні і алергіях.
Встановлено,
що силімарин, що міститься в рослині є високоефективним засобом при
лікуванні печінки, він регенерує мембрани клітин, що збільшує їх захисні
властивості. Клінічні та
експериментальні дослідження показали, що плоди розторопші оберігають
клітини печінки і збільшують її захисні властивості до інфекційних
захворювань і отруєнь, збільшує утворення жовчі, а також прискорюють її
виведення. Це дає підставу для вживання
препаратів з лікарської рослини при цирозі печінки, холециститі і
захворюваннях шлунково-кишкового тракту.
Це цілюща рослина - хороший антиоксидант, який запобігає передчасному старінню. Існують
різні способи застосування розторопші плямистої: у вигляді шроту
(порошок з насіння), відвару і масла, а також з неї виготовляють
спиртові настої та чаї.Російською
Расторопша
Об этом лекарственном растении было известно еще 1000 лет назад и применялось в народной медицине. Название «пятнистая» получила из-за белых пятен на листьях. В народе расторопша считается самым сильным целебным растением, подарком от св. Девы Марии, белые пятна на растении символизируют ее молоко. Тема нашей сегодняшней статьи - "Лечебные свойства травы расторопша".
Расторопша пятнистая является одним из видов чертополоха и имеет другие названия: Марьин татарник, татарник серебристый, чертополох молочный, колючник. Это растение очень колючее и достигает высоты до 2-х метров. Распространена расторопша в Центральной и Западной Европе, Западной Сибири, на юге России и Украины, в Шотландии, Америке и Азии.
Для заготовки сырья используются плоды и семена. В этом лекарственном растении содержаться: смолы, слизь, эфирное масло, биогенные амины (гистамин и тирамин), флаваноноллигнаны – таксифолин, силибин, силихристин, силидианин. А также макроэлементы (кальций, железо, магний, калий) и микроэлементы (цинк, йод, селен, марганец, хром, бор и др.). Содержит очень ценные витамины А, Е, К, В, F, D.
Расторопша обладает очень широким спектром целебного действия. Показана при панкреатите, гепатите, жировой дистрофии, отравлениях и хронических интоксикациях (химических, алкогольных и наркотических). Лечит хронические гастродуодениты, геморрой, дисбактериоз, энтероколиты, приобретенные иммунодефициты, сахарный диабет, туберкулез, васкулит, коллагенозы. Препараты из расторопши применяются также: при токсикозе у беременных, для улучшения зрения, укрепления капилляров, для снижения холестерина в крови, при стоматитах, фарингитах, ожогах, гнойных процессах. В дерматологии это растение используют при дерматозах, псориазе, угрях, лишаях, облысении и аллергиях.
Установлено, что силимарин, содержащийся в растении является высокоэффективным средством при лечении печени, он регенерирует мембраны клеток, что увеличивает их защитные свойства. Клинические и экспериментальные исследования показали, что плоды расторопши оберегают клетки печени и увеличивают ее защитные свойства к инфекционным заболеваниям и отравлениям, увеличивает образование желчи, а также ускоряют ее выведение. Это дает основание для употребления препаратов из лекарственного растения при циррозе печени, холецистите и заболеваниях ЖКТ.
Это целебное растение - хороший антиоксидант, который предотвращает преждевременное старение. Существуют различные способы применения расторопши пятнистой: в виде шрота (порошок из семен), отвара и масла, а также из нее изготавливают спиртовые настои и чаи.
Народні назви: стальник рілля, бичача трава, волчуг.
Багаторічна
трав'яниста рослина сімейства бобових (Fabaceae), з стрижневим коренем
дерев'янистим (до 2 м довжини) і темно-бурим многоглавий кореневищем,
від якого відходять додаткові корені. Стебло
прямостоячий, округлий, опушене простими або залозистими волосками, з
простими колючками біля основи або без них, заввишки до 110 см. У
підстави стебла часто пофарбовані у фіолетово-червонуватий колір. Листки чергові, черешкові, нижні і середні - трійчасті, верхні - прості; верхні листки значно дрібніше нижніх. Листочки довгасто-еліптичні з остропільчатимі краєм. Усі листки липкі від залозистого опушення. У підстави листя знаходяться два великих прилистки, зрощені з черешками. Квітки
рожеві, на коротких квітконіжках, розташовані по два в пазухах верхніх
листків, утворюючи густі колосоподібні суцвіття (вони неправильні,
метеликові). Плід - округло-яйцеподібний, легко розтріскується роздутий боб, оточений що залишається при ньому чашечкою, з 2-4 насінням. Насіння коричневого або оливково-бурого кольору, кулястої або злегка ниркоподібним форми. Вся рослина має своєрідний, неприємним запахом. Цвіте у червні - липні, плоди дозрівають у липні - вересні. Розмножується переважно насінням. Поширений у степовій і лісостеповій зонах СНД, на Кавказі, Україна, у Західному і Східному Сибіру. Росте
на корінних берегах річок на відкритих місцях, по окраїнах боліт, в
заростях чагарників, у світлих соснових лісах і на їх узліссях, на
суходільних луках, уздовж доріг. Віддає перевагу багаті, карбонатні, добре зволожені грунти. Світлолюбний, морозостійкий.
Лікувальні властивості цієї рослини відомі з давніх часів. Ще Діоскорид вважав його здатним виводити каміння з нирок і сечового міхура, заспокоюючи при цьому болі в сечовому каналі. На Русі стальник польовий застосовувався як сечогінний і потогінний засіб ще в XVI столітті.
ЗБІР І СУШКА СИРОВИНИ У лікарських цілях заготовлюють коріння стальника польового, які збирають восени у вересні - жовтні. Рослини
викопують лопатами (краще після дощу, коли грунт більш рихла),
обтрушують землю, відрізають надземну частину, коріння, а залишився
кореневище розрізають на декілька частин і закопують в землю, не
заглиблюючи їх, щоб на тому ж місці виросли нові рослини. На плантаціях рослини виорюють і використовують всю підземну частину. Коріння
миють у холодній воді, пров'ялюють їх протягом 1-2 днів на повітрі,
потім сушать на горищах, під навісами, в приміщеннях з хорошою
вентиляцією або в сушарках при температурі 40-45 ° C. Термін придатності сировини 2 роки. Колір коренів зовні буре, всередині жовтувато-бурий. Запах слабкий, своєрідний, смак солодкувато-гіркуватий, терпкий. Сировина гигроскопично.
Фармакодинаміка Коріння стальника польового, які надають послаблювальну дію, найчастіше застосовують при геморої. Регулярний
прийом відвару коренів у перший же тиждень лікування усуває запори,
нормалізує стілець, припиняє гемороїдальні кровотечі. Крім
того, біологічно активні речовини стальника кілька підвищують
артеріальний тиск і збільшують амплітуду серцевих скорочень, прискорюють
згортання крові, підвищують діурез, мають протизапальну,
капілляроукрепляющее і гіпотензивну дію.
ЗАСТОСУВАННЯ В МЕДИЦИНІ Коріння. Відвар,
настойка (всередину) - при геморої, тріщинах прямої кишки,
післядизентерійному і проктогенних запорах, а також як сечогінний засіб
при сечокислий діатез, подагрі, запальних захворюваннях нирок і сечового
міхура, при сечокам'яній хворобі. Настоянка
(всередину) - при тромбофлебітах, варикозних флеботромбоз, варикозних
розширеннях вен нижніх кінцівок; зовнішньо - при запаленні
гемороїдальних вузлів, при трофічних виразках гомілки. У
народній медицині відвар, настій, порошок (всередину) - як потогінний і
сечогінний засіб при водянці, каменях у нирках і сечовому міхурі, при
подагрі та ревматизмі. Відвар, настій (всередину) - при хронічних шкірних захворюваннях як "кровоочисним кошти"; при головному болю. Рослина використовують у гомеопатії.Російською
Многолетнее травянистое растение семейства бобовых (Fabaceae), со стержневым деревянистым корнем (до 2 м длины) и темно-бурым многоглавым корневищем, от которого отходят придаточные корни. Стебель прямостоячий, округлый, опушенный простыми или железистыми волосками, с простыми колючками у основания или без них, высотой до 110 см. У основания стебли часто окрашены в фиолетово-красноватый цвет. Листья очередные, черешковые, нижние и средние — тройчатые, верхние — простые; верхние листья значительно мельче нижних. Листочки продолговато-эллиптические с остропильчатым краем. Все листья липкие от железистого опушения. У основания листьев находятся два крупных прилистника, сросшиеся с черешками. Цветки розовые, на коротких цветоножках, расположены по два в пазухах верхних листьев, образуя густые колосовидные соцветия (они неправильные, мотыльковые). Плод — округло-яйцевидный, легко растрескивающийся вздутый боб, окруженный остающейся при нем чашечкой, с 2—4 семенами. Семена коричневого или оливково-бурого цвета, шаровидной или слегка почковидной формы. Все растение обладает своеобразным, неприятным запахом. Цветет в июне — июле, плоды созревают в июле — сентябре. Размножается преимущественно семенами. Распространен в степной и лесостепной зонах СНГ, на Кавказе, Украине, в Западной и Восточной Сибири. Растет на коренных берегах рек на открытых местах, по окраинам болот, в зарослях кустарников, в светлых сосновых лесах и на их опушках, на суходольных лугах, вдоль дорог. Предпочитает богатые, карбонатные, хорошо увлажненные почвы. Светолюбив, морозоустойчив.
Лечебные свойства этого растения известны с древних времен. Еще Диоскорид считал его способным выводить камни из почек и мочевого пузыря, успокаивая при этом боли в мочевом канале. На Руси стальник полевой применялся в качестве мочегонного и потогонного средства еще в XVI веке.
СБОР И СУШКА СЫРЬЯ В лекарственных целях заготавливают корни стальника полевого, которые собирают осенью в сентябре — октябре. Растения выкапывают лопатами (лучше после дождя, когда почва более рыхлая), отряхивают землю, отрезают надземную часть, корни, а оставшееся корневище разрезают на несколько частей и закапывают в землю, не заглубляя их, чтобы на том же месте выросли новые растения. На плантациях растения выпахивают и используют всю подземную часть. Корни моют в холодной воде, провяливают их в течение 1—2 дней на воздухе, затем сушат на чердаках, под навесами, в помещениях с хорошей вентиляцией или в сушилках при температуре 40—45°C. Срок годности сырья 2 года. Цвет корней снаружи бурый, внутри желтовато-бурый. Запах слабый, своеобразный, вкус сладковато-горьковатый, вяжущий. Сырье гигроскопично.
ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА Корни стальника полевого, оказывающие послабляющее действие, чаще всего применяют при геморрое. Регулярный прием отвара корней в первую же неделю лечения устраняет запоры, нормализует стул, прекращает геморроидальные кровотечения. Кроме того, биологически активные вещества стальника несколько повышают артериальное давление и увеличивают амплитуду сердечных сокращений, ускоряют свертываемость крови, повышают диурез, оказывают противовоспалительное, капилляроукрепляющее и гипотензивное действие.
ПРИМЕНЕНИЕ В МЕДИЦИНЕ Корни. Отвар, настойка (внутрь) — при геморрое, трещинах прямой кишки, постдизентерийных и проктогенных запорах, а также в качестве мочегонного средства при мочекислом диатезе, подагре, воспалительных заболеваниях почек и мочевого пузыря, при мочекаменной болезни. Настойка (внутрь) — при тромбофлебитах, варикозных флеботромбозах, варикозных расширениях вен нижних конечностей; наружно — при воспалении геморроидальных узлов, при трофических язвах голени. В народной медицине отвар, настой, порошок (внутрь) — как потогонное и мочегонное средство при водянке, камнях в почках и мочевом пузыре, при подагре и ревматизме. Отвар, настой (внутрь) — при хронических кожных заболеваниях в качестве "кровоочистительного средства”; при головной боли. Растение используют в гомеопатии.
Елеутерокок - це чагарник, заввишки 2-5 м, з крупною, сільноразветвленной кореневою системою. Гілки його густо засаджені численними тонкими загнутими вниз шипами, кора пагонів світло-жовтого кольору. Листя
довгочерешкові, пятіпальчатосложние, квітки дрібні, на довгих тонких
квітконіжках, зібрані в прості парасольки на кінцях гілок. Плоди округлі, чорні, з п'ятьма сплюснутим кісточками.
Поширений на Далекому Сході, в північно-східному Китаї, Кореї, Японії. Росте в підліску кедрово-широколистяних тінистих лісів.
З лікувальною метою використовують коріння і кореневища дорослих рослин, добре розвинених кущів. Їх збирають восени, з другої половини вересня.
Хімічні властивості елеутерококу дозволяють використовувати його в науковій медицині досить широко. Встановлено,
що він робить багатобічна дія на організм: збуджує центральну нервову
систему, підвищує рухову активність і розумову працездатність, посилює
гостроту зору, підвищує основний обмін і адаптогенні властивості
організму.
Доведено, що елеутерокок
підвищує опірність організму до шкідливих зовнішніх впливів, а також до
факторів, що викликають розвиток запалення, регулює протягом стресу,
підвищує імунітет і процеси регенерації, затримує ріст пухлинних клітин,
має виражений протипроменевого ефект.
Ці властивості рослини схожий на тих, якими володіє женьшень. І,
між іншим, елеутерокок начебто конкурує з женьшенем і витісняє його з
обжитих місць - де виріс елеутерокок, там не шукайте женьшень. Коріння елеутерокока містять 7 глікозидів, ефірна олія, алкалоїд аралін, похідні кумарину.
Екстракт
елеутерококу можна придбати в аптеці, його призначають по 25-40 крапель
на прийом за 30 хвилин до їжі, протягом 30 днів. Елеутерокок не токсичний, але при передозуванні може виникнути безсоння, дратівливість, відчуття тривоги, туги. Його не застосовують при гіпертензії. Позитивний
ефект приносить елеутерокок при лікуванні неврозів, діабету, надаючи
тонізуючу і стимулюючу дію, майже рівноцінне дії женьшеню; вибір
елеутерококу в цьому випадку все ж доцільніше женьшеню.
Рідкий
екстракт елеутерококу - прекрасне лікувальне, загальнозміцнюючий засіб,
що використовується при хронічних захворюваннях, а також після важких
операцій і виснажливих захворювань.
Його рекомендують всередину при лікуванні атеросклерозу, імпотенції, в комплексі терапії онкологічних захворювань. Крім
того, елеутерокок колючий застосовують внутрішньо у комплексному
лікуванні при багатьох шкірних захворюваннях: екземі, нейродерміті,
фурункульозі, псоріазі, облисінні і ряді інших.
Зовнішньо,
з живильним кремом, елеутерокок використовують для позбавлення від
зморшок, рідкий екстракт елеутерококу застосовують при облисінні, у
вигляді мазі - при псоріазі. Елеутерокок
підвищує працездатність і його рекомендують вживати тим, чия діяльність
пов'язана з великими фізичними та розумовими навантаженнями.Російською
Элеутерококк
Элеутерококк - это кустарник, высотой 2-5 м, с крупной, сильноразветвленной корневой системой. Ветви его густо усажены многочисленными тонкими загнутыми вниз шипами, кора побегов светло-жёлтого цвета. Листья длинночерешковые, пятипальчатосложные, цветки мелкие, на длинных тонких цветоножках, собранные в простые зонтики на концах ветвей. Плоды округлые, чёрные, с пятью сплюснутыми косточками.
Распространён на Дальнем Востоке, в северо-восточном Китае, Корее, Японии. Произрастает в подлеске кедрово-широколиственных тенистых лесов.
С лечебной целью используют корни и корневища взрослых растений, хорошо развитых кустов. Их собирают осенью, со второй половины сентября.
Химические свойства элеутерококка позволяют использовать его в научной медицине достаточно широко. Установлено, что он оказывает многостороннее действие на организм: возбуждает центральную нервную систему, повышает двигательную активность и умственную работоспособность, усиливает остроту зрения, повышает основной обмен и адаптогенные свойства организма.
Доказано, что элеутерококк повышает сопротивляемость организма к вредным внешним воздействиям, а также к факторам, вызывающим развитие воспаления, регулирует течение стресса, повышает иммунитет и процессы регенерации, задерживает рост опухолевых клеток, оказывает выраженный противолучевой эффект.
Эти свойства растения сродни тем, которыми обладает женьшень. И, между прочим, элеутерококк как будто конкурирует с женьшенем и вытесняет его из обжитых мест — где вырос элеутерококк, там не ищите женьшень. Корни элеутерококка содержат 7 гликозидов, эфирное масло, алкалоид аралин, производные кумарина.
Экстракт элеутерококка можно купить в аптеке, его назначают по 25-40 капель на приём за 30 минут до еды, в течение 30 дней. Элеутерококк не токсичен, но при передозировке может возникнуть бессонница, раздражительность, чувство тревоги, тоски. Его не применяют при гипертензии. Положительный эффект приносит элеутерококк при лечении неврозов, диабета, оказывая тонизирующее и стимулирующее воздействие, почти равноценное действию женьшеня; выбор элеутерококка в этом случае всё же целесообразнее женьшеня.
Жидкий экстракт элеутерококка — прекрасное лечебное, общеукрепляющее средство, используемое при хронических заболеваниях, а также после тяжёлых операций и изнуряющих заболеваний.
Его рекомендуют внутрь при лечении атеросклероза, импотенции, в комплексе терапии онкологических заболеваний. Кроме того, элеутерококк колючий применяют внутрь в комплексном лечении при многих кожных заболеваниях: экземе, нейродермите, фурункулёзе, псориазе, облысении и ряде других.
Наружно, с питательным кремом, элеутерококк используют для избавления от морщин, жидкий экстракт элеутерококка применяют при облысении, в виде мази — при псориазе. Элеутерококк повышает работоспособность и его рекомендуют принимать тем, чья деятельность сопряжена с большими физическими и умственными нагрузками.
Народні назви: узік, калган, дубровка, завязнік, Древлянка, Дубровний корінь, шептуха, завязний корінь.
Багаторічна
трав'яниста рослина сімейства розоцвітих (Rosaceae), висотою до 50 см.
Кореневище коротке, товсте, дерев'янисті, горизонтальне, нерівномірно
потовщене, зовні темно-буре, всередині темно-червоне, з тонкими
придатковими коренями. Стебла прямостоячі, тонкі, оліственние, вгорі розгалужені. Прикореневі
листки на довгих тонких черешках, трійчасті, рідше розсічені на 4 або 5
сегментів, що відмирають до часу цвітіння; стеблові - сидячі,
трійчасті, прилистки великі, листоподібні. Квітки
жовті, поодинокі, на довгих тонких квітконіжках, виходять з пазух
верхніх листків; чашечка подвійна, з 4 зовнішніми і 4 внутрішніми
чергуються часточками; віночок 4-лепестной. Рослини зацвітають на 5-7-й рік життя. Плід - многоорешек, горішки в контурі яйцеподібні або злегка ниркоподібні, гладкі, рідше злегка зморшкуваті, темно-оливкові. Цвіте в травні - серпні, плоди дозрівають через 3 тижні після цвітіння. Розмножується насінням і кореневищами. Поширена в європейській частині СНД, на Уралі і в прилеглих районах Західного Сибіру, а також на Кавказі. Росте
на свіжих вологих піщаних, супіщаних і суглинних грунтах у світлих
лісах, на галявинах, прогалинах, лісових галявинах, просіках, вирубках,
пасовищах, околицях боліт, вздовж струмків та річок.
Одне з дуже популярних у народі лікарських рослин. У старих переказах перстач прямостоячий названа "могущніком" за велику силу, якої вона нібито володіла. За легендами жива вода, якої був жвавий Руслан, була взята з джерела, навколо якого росла ця трава.
У
середні століття популярність цієї рослини як лікарського засобу була
дуже велика, тому що тільки перстач прямостоячий давала ефект при
лікуванні дизентерії.
ЗБІР І СУШКА СИРОВИНИ Лікарською
сировиною є кореневища перстачу прямостоячого, які заготовляються
восени (у вересні - жовтні), після відмирання надземних частин, або
навесні, на початку відростання листя. Викопані кореневища з корінням звільняють від дерну, обтрушують від землі і відрізають коріння. Після цього кореневища миють у проточній воді і сушать. Повторні заготовки на одному і тому ж місці можливі через 6-7 років. Сушити
кореневища можна в сушарках, на відкритому повітрі або в закритому
провітрюваному приміщенні, розсипавши тонким шаром на стелажах. У сушарках слід сушити при температурі не вище 60 ° C. Швидка
сушка сприяє збереженню більшої кількості діючих речовин, тоді
окислення дубильних речовин до флобафенов відбувається частково. Термін придатності сировини 4 роки. Смак сировини сильно в'яжучий, запах слабкий, ароматний. Основні райони заготівель знаходяться в Білорусі, Татарстані.
Фармакодинаміка Кореневища рослини проявляють в'яжучу, бактерицидну, протизапальну і кровоспинну дію. Місцевий
протизапальний ефект пов'язаний з дубильні речовини, здатними
створювати біологічну плівку, що захищає тканини від хімічних,
бактеріальних і механічних впливів, які супроводжують запалення. Разом з тим знижується проникність капілярів і звужуються судини. Загальна протизапальну дію пов'язано з ефектом флавоноїдів. Крім того, рослина має відхаркувальну і жовчогінною дією.Російською
Многолетнее травянистое растение семейства розоцветных (Rosaceae), высотой до 50 см. Корневище короткое, толстое, деревянистое, горизонтальное, неравномерно утолщенное, снаружи темно-бурое, внутри темно-красное, с тонкими придаточными корнями. Стебли прямостоячие, тонкие, олиственные, вверху разветвленные. Прикорневые листья на длинных тонких черешках, тройчатые, реже рассеченные на 4 или 5 сегментов, отмирающие ко времени цветения; стеблевые — сидячие, тройчатые, прилистники крупные, листообразные. Цветки желтые, одиночные, на длинных тонких цветоножках, выходящих из пазух верхних листьев; чашечка двойная, с 4 наружными и 4 внутренними чередующимися дольками; венчик 4-лепестной. Растения зацветают на 5—7-й год жизни. Плод — многоорешек, орешки в очертании яйцевидные или слегка почковидные, гладкие, реже слегка морщинистые, темно-оливковые. Цветет в мае — августе, плоды созревают через 3 недели после цветения. Размножается семенами и корневищами. Распространена в европейской части СНГ, на Урале и в прилегающих районах Западной Сибири, а также на Кавказе. Растет на свежих влажных песчаных, супесчаных и суглинистых почвах в светлых лесах, на полянах, прогалинах, лесных опушках, просеках, вырубках, пастбищах, окраинах болот, вдоль ручьев и рек.
Одно из очень популярных в народе лекарственных растений. В старых преданиях лапчатка прямостоячая названа "могущником” за великую силу, которой она якобы обладала. По легендам живая вода, которой был оживлен Руслан, была взята из родника, вокруг которого росла эта трава.
В средние века популярность этого растения как лекарственного средства была очень велика, потому что только лапчатка прямостоячая давала эффект при лечении дизентерии.
СБОР И СУШКА СЫРЬЯ Лекарственным сырьем являются корневища лапчатки прямостоячей, которые заготавливаются осенью (в сентябре — октябре), после отмирания надземных частей, или весной, в начале отрастания листьев. Выкопанные корневища с корнями освобождают от дерна, отряхивают от земли и отрезают корни. После этого корневища моют в проточной воде и сушат. Повторные заготовки на одном и том же месте возможны через 6—7 лет. Сушить корневища можно в сушилках, на открытом воздухе или в закрытом проветриваемом помещении, рассыпав тонким слоем на стеллажах. В сушилках следует сушить при температуре не выше 60°C. Быстрая сушка способствует сохранению большего количества действующих веществ, тогда окисление дубильных веществ до флобафенов происходит частично. Срок годности сырья 4 года. Вкус сырья сильно вяжущий, запах слабый, ароматный. Основные районы заготовок находятся в Беларуси, Татарстане.
ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА Корневища растения проявляют вяжущее, бактерицидное, противовоспалительное и кровоостанавливающее действие. Местный противовоспалительный эффект связан с дубильными веществами, способными создавать биологическую пленку, защищающую ткани от химических, бактериальных и механических воздействий, сопровождающих воспаление. Вместе с тем понижается проницаемость капилляров и сужаются сосуды. Общее противовоспалительное действие связано с эффектом флавоноидов. Кроме того, растение обладает отхаркивающим и желчегонным действием.
Крупний чагарник сімейства ліщинових (Corylaceae), до 8 м висоти. Гілки покриті коричневою корою і характерними білими чечевичками. Молоді пагони сірі, опушені. Нирки округлі, з боків стислі. Листя короткочерешкові, округлі або широко-оберненояйцевидні, на верхівці округлі, з коротким вістрям, по краю дваждизубчатие. Тичинкові сережки повисла, близько 5 см довжини. Квітки одностатеві, тичинкові в повислих сережках, маточкові укладені в квіткові бруньки з малиновими рильцями. Запилюються вітром. Плід - буро-жовтий горіх, розташований в зеленій колокольчатой плюске. Живе до 80 років. Цвіте в квітні до розпускання листя, плоди дозрівають в серпні. Розмножується насінням, кореневими нащадками й відводками. Поширена в степовій і лісостеповій зонах європейської частини СНД і на Кавказі. Росте
на свіжих і вологих родючих грунтах у широколистяних і змішаних лісах
(особливо дубових, грабових, букових і липових), по узліссях, ярах,
серед чагарників, іноді утворює зарості.
У
Стародавньому Римі та Греції ліщину вважали священною і вірили, що
гілка горіхового дерева може вказати, де зариті скарби, згасити вогонь,
припинити повінь, оберегти від багатьох захворювань. Горіх вважався символом життя і безсмертя.
ЗБІР І СУШКА СИРОВИНИ В лікарських цілях використовують листя, кора і плоди ліщини. Заготовляють молоді, травневі листя, які сушать на повітрі. Кору заготовляють навесні і восени, сушать у добре провітрюваних приміщеннях. Зрілі плоди сушать в печі або в сушарці при температурі 60-70 ° C. Термін придатності листя 1 рік, кори 2 роки, плодів 1 рік.
Фармакодинаміка Рослина володіє терпким, протіводізентерійное, жарознижувальну, судинорозширювальну дію. Ядра
горіхів покращують функції кишечника, сприяють розчиненню каменів у
нирках, виявляють загальнозміцнюючі і стимулюючі властивості.
ЗАСТОСУВАННЯ В МЕДИЦИНІ Коріння. Відвар - при малярії.
Деревина. Отримана
сухою перегонкою деревини рідина "Л-2 лісова" використовується при
різних захворюваннях шкіри - екземі, нейродерміті, стрептодермії,
псоріазі, епідермофітії.
Кора. В'яжучий, протіводізентерійное, жарознижуюче. Ефірне
масло та інші складові частини кори роблять судинозвужувальну дію;
настій - при варикозному розширенні вен, періфлебітах, варикозних
виразках, капілярних геморрагиях. У північноамериканських індіанців у вигляді пластиру - при пухлинах. У Болгарії - при розширених венах, перифлебіт, капілярних геморрагиях.
Кора, листя. У народній медицині настій - при варикозному розширенні вен, трофічних виразках гомілки, тромбофлебітах, капілярних геморрагиях.
Листя. Для
лікування кишкових захворювань, анемії, авітамінозу, рахіту; відвар -
при гіпертрофії передміхурової залози, гіпертонічної хвороби,
захворюваннях нирок; настій - подібно корі; мазь - при раку. Сік - для лікування кишкових захворювань, анемії, авітамінозу, рахіту.
Плоди. Порошок з висушеної плюску або відвар шкаралупи і плюску - при колітах. Розтерті
плоди з водою - при кровохаркання, нирково-кам'яній хворобі,
метеоризмі, бронхіті та гарячкових станах, а також як лактогенное засіб;
подрібнені (з яєчним білком) - при опіках. Олія
з плодів - при жовчно-кам'яній хворобі, епілепсії; для зміцнення
волосся втирають в голову; з медом - при ревматизмі, анемії, аскаридозі і
при пухлинах.Російською
ЛЕЩИНА ОБЫКНОВЕННАЯ (Corylus avellana L.)
Народные названия: орешник, лесной орех.
Крупный кустарник семейства лещиновых (Corylaceae), до 8 м высоты. Ветви покрыты коричневой корой и характерными белыми чечевичками. Молодые побеги серые, опушенные. Почки округлые, с боков сжатые. Листья короткочерешковые, округлые или широко-обратно-яйцевидные, на верхушке округлые, с коротким острием, по краю дваждызубчатые. Тычиночные сережки повислые, около 5 см длины. Цветки однополые, тычиночные в повислых сережках, пестичные заключены в цветочные почки с малиновыми рыльцами. Опыляются ветром. Плод — буровато-желтый орех, расположенный в зеленой колокольчатой плюске. Живет до 80 лет. Цветет в апреле до распускания листьев, плоды созревают в августе. Размножается семенами, корневыми отпрысками и отводками. Распространена в степной и лесостепной зонах европейской части СНГ и на Кавказе. Растет на свежих и влажных плодородных почвах в широколиственных и смешанных лесах (особенно дубовых, грабовых, буковых и липовых), по опушкам, оврагам, среди кустарников, иногда образует заросли.
В Древнем Риме и Греции лещину считали священной и верили, что ветка орехового дерева может указать, где зарыты сокровища, потушить огонь, прекратить наводнение, предохранить от многих заболеваний. Орех считался символом жизни и бессмертия.
СБОР И СУШКА СЫРЬЯ В лекарственных целях используются листья, кора и плоды лещины. Заготавливают молодые, майские листья, которые сушат на воздухе. Кору заготавливают весной и осенью, сушат в хорошо проветриваемых помещениях. Зрелые плоды сушат в печи или в сушилке при температуре 60—70°C. Срок годности листьев 1 год, коры 2 года, плодов 1 год.
ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА Растение обладает вяжущим, противодизентерийным, жаропонижающим, сосудорасширяющим действием. Ядра орехов улучшают функции кишечника, способствуют растворению камней в почках, проявляют общеукрепляющие и стимулирующие свойства.
ПРИМЕНЕНИЕ В МЕДИЦИНЕ Корни. Отвар — при малярии.
Древесина. Получаемая сухой перегонкой древесины жидкость "Л-2 лесовая” используется при различных заболеваниях кожи — экземе, нейродермите, стрептодермии, псориазе, эпидермофитии.
Кора. Вяжущее, противодизентерийное, жаропонижающее. Эфирное масло и другие составные части коры оказывают сосудосуживающее действие; настой — при варикозном расширении вен, перифлебитах, варикозных язвах, капиллярных геморрагиях. У североамериканских индейцев в виде пластыря — при опухолях. В Болгарии — при расширенных венах, перифлебите, капиллярных геморрагиях.
Кора, листья. В народной медицине настой — при варикозном расширении вен, трофических язвах голени, тромбофлебитах, капиллярных геморрагиях.
Листья. Для лечения кишечных заболеваний, анемии, авитаминоза, рахита; отвар — при гипертрофии предстательной железы, гипертонической болезни, заболеваниях почек; настой — подобно коре; мазь — при раке. Сок — для лечения кишечных заболеваний, анемии, авитаминоза, рахита.
Плоды. Порошок из высушенной плюски или отвар скорлупы и плюски — при колитах. Растертые плоды с водой — при кровохарканье, почечно-каменной болезни, метеоризме, бронхите и лихорадочных состояниях, а также как лактогенное средство ; измельченные (с яичным белком) — при ожогах. Масло из плодов — при желчно-каменной болезни, эпилепсии; для укрепления волос втирают в голову; с медом — при ревматизме, анемии, аскаридозе и при опухолях.
Чагарник
сімейства крижовнікових (Grossulariaceae), висотою до 2 м. Молоді гілки
світло-зелені, короткоопушенние, усіяні точковими пахучими залозками. Старі гілки голі, коричневі. Листя пальчасто-лопатеві, крупнозубчатие по краях, знизу по жилках пухнасті, з темнуватими залозками. Квітки дрібні, двостатеві, зібрані по 5-10 в пониклі кисті, квітколоже дзвоноподібне. Плід - сферична чорна, гола ягода, зі специфічним запахом запашним. Насіння дрібне, чорного кольору. Цвіте в травні - червні, плоди дозрівають у липні - серпні. Тривалість життя 15-20 років, проте період господарського використання триває 8-10 років. Розмножується вегетативно - діленням кущів, укоріненням гілок, відводками та насінням. Поширена в європейській частині СНД, на Уралі, в Сибіру та Середньої Азії. Росте у вологих лісах, серед чагарників, у берегів річок та інших водойм, на вологих грунтах.
Рослина розводили на Русі в монастирських садах ще в XI столітті. Відомості про її лікарські властивості зустрічаються в лікарських порадниках і зільника XV-XVI століть. У 1701 році при перепису вона була зареєстрована в багатьох садах Росії.
ЗБІР І СУШКА СИРОВИНИ
У лікарських цілях використовуються плоди, листя та бруньки смородини чорної. Плоди заготовляють без плодоніжок у міру дозрівання, сушать в тіні, печах при температурі 50-65 ° C. Сушіння вважається закінченим, якщо ягоди не злипаються в клубок і легко розсипаються. Термін придатності плодів 2 роки. Запах слабкий, специфічний, смак кислий.
Листя
збирають тільки в червні - липні, зриваючи їх з середньої частини
пагона і залишаючи верхні, щоб не пошкодити плодоношення майбутнього
року, і нижні, більш грубі й часто пошкоджені хворобами і шкідниками. Сушать на повітрі в тіні. Після сушіння листя повинні зберегти свій первісний колір і аромат. Термін придатності листя 1 рік.
Нирки заготовляють взимку та ранньої весни. Зрізають гілки, зв'язують їх у пучки, потім оббивають або обривають нирки. Зберігають замороженими або в спирті. Іноді сушать при температурі не вище 15-20 ° C. Термін придатності нирок 1 рік.
Фармакодинаміка
Основний
лікувальний дію смородини чорної обумовлено наявністю у неї високого
вмісту в плодах аскорбінової кислоти, вітаміну B1, флавоноїдів і
антоціановим речовин, що надають P-вітамінне дію. Ягоди чорної смородини знижують кров'яний тиск, поліпшують стан серцево-судинної системи, підвищують апетит. Надають
вітамінний, сечогінний, загальнозміцнюючий, протиатеросклерозну,
протизапальну, болезаспокійливу дію, посилюють функції шлунка, кишечника
та печінки. Листя
мають потогінну, протизапальну, сечогінну дію, стимулюють функції кори
надниркових залоз, сприяють виведенню пуринових речовин, сечової
кислоти.Російською
СМОРОДИНА ЧЕРНАЯ (Ribes nigrum L.)
Кустарник семейства крыжовниковых (Grossulariaceae), высотой до 2 м. Молодые ветви светло-зеленые, короткоопушенные, усеяны точечными пахучими железками. Старые ветви голые, коричневые. Листья пальчато-лопастные, крупнозубчатые по краям, снизу по жилкам пушистые, с темноватыми железками. Цветки мелкие, обоеполые, собраны по 5—10 в поникшие кисти, цветоложе колокольчатое. Плод — сферическая черная, голая ягода, со специфическим душистым запахом. Семена мелкие, черного цвета. Цветет в мае — июне, плоды созревают в июле — августе. Продолжительность жизни 15—20 лет, однако период хозяйственного использования длится 8—10 лет. Размножается вегетативно — делением кустов, укоренением ветвей, отводками и семенами. Распространена в европейской части СНГ, на Урале, в Сибири и Средней Азии. Растет в сырых лесах, среди кустарников, у берегов рек и других водоемов, на влажных почвах.
Растение разводили на Руси в монастырских садах еще в XI веке. Сведения о ее лекарственных свойствах встречаются в лечебниках и травниках XV-XVI столетий. В 1701 году при переписи она была зарегистрирована во многих садах России.
СБОР И СУШКА СЫРЬЯ В лекарственных целях используются плоды, листья и почки смородины черной. Плоды заготавливают без плодоножек по мере созревания, сушат в тени, печах при температуре 50—65°C. Сушка считается законченной, если ягоды не слипаются в комок и легко рассыпаются. Срок годности плодов 2 года. Запах слабый, специфический, вкус кислый.
Листья собирают только в июне — июле, срывая их со средней части побега и оставляя верхние, чтобы не повредить плодоношению будущего года, и нижние, более грубые и часто поврежденные болезнями и вредителями. Сушат на воздухе в тени. После сушки листья должны сохранить свой первоначальный цвет и аромат. Срок годности листьев 1 год.
Почки заготавливают зимой и ранней весной. Срезают ветви, связывают их в пучки, затем оббивают или обрывают почки. Хранят замороженными или в спирте. Иногда сушат при температуре не выше 15—20°C. Срок годности почек 1 год.
ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА Основное лечебное действие смородины черной обусловлено наличием у нее высокого содержания в плодах аскорбиновой кислоты, витамина B1, флавоноидов и антоциановых веществ, оказывающих P-витаминное действие. Ягоды черной смородины понижают кровяное давление, улучшают состояние сердечно-сосудистой системы, повышают аппетит. Оказывают витаминное, мочегонное, общеукрепляющее, противоатеросклеротическое, противовоспалительное, болеутоляющее действие, усиливают функции желудка, кишечника и печени. Листья обладают потогонным, противовоспалительным, мочегонным действием, стимулируют функции коры надпочечников, способствуют выведению пуриновых веществ, мочевой кислоты.
Часник дуже корисний для здоров'я. Крім
його специфічного смаку і можливості використання його як чудовою
смакової приправи, часник володіє багатьма корисними та лікувальними
властивостями і широко застосовується в народній і традиційній медицині
для лікування багатьох захворювань і недуг.
Склад часнику: вітамін і мінерали
До
складу часнику входять азотисті речовини, натрій, калій, кальцій,
магній, кремнієва, сірчана, фосфорна кислоти, вітамін С, D, В,
фітостерини, екстрактивні речовини, фітонциди і ефірні масла.
Властивості часнику: чим корисний часник
Завдяки своєму багатому і лікування склав, часник проявляє шлунково-кишкові, сечогінні, потогінні, серцево-судинні властивості. Часник
здатний знижувати артеріальний тиск, а також має знеболюючу,
ранозагоювальну, протимікробну, протиглисний, антитоксичну, що
перешкоджає онкоутворень і антитоксичну дії. Часник дуже корисний при авітамінозах. Також в часнику міститься селен, який відомий антиоксидантними властивостями.
Часник
містить більше чотирьохсот різних корисних компонентів, у тому числі
безліч антиоксидантів, які мають цілу низку позитивних лікувальних
властивостей. Часник знижує рівень холестерину, розріджує кров, знижує кров'яний тиск, має протизапальну дію. Часник протидіє старінню і засмічення не тільки головних, але і периферичних артерій. Лікувальний ефект може бути досягнутий при щоденному прийомі двох-трьох головок часнику.
Специфічний сильний запах часнику дають сірчисті речовини. Однак,
щоб освіжити дихання після прийому часнику, спробуйте пожувати скибочка
лимона або гілочки петрушки, насіння кардамону або кориці або
прополоскати рот натуральним молоком.
Часник розріджує кров і є натуральним антибіотиком. Дуже
важливо, що часник дуже добре зміцнює імунну систему, ніж самим
збільшує здатність організму протистояти шкідливим впливам навколишнього
середовища. Часник вбиває велика кількість самих різноманітних бактерій.Російською
Чеснок
Чеснок очень полезен для здоровья. Кроме его специфического вкуса и возможности использования его как великолепной вкусовой приправы, чеснок обладает многими полезными и лечебными свойствами и широко применяется в народной и традиционной медицине для лечения многих заболеваний и недугов. Состав чеснока: витамин и минералы
В состав чеснока входят азотистые вещества, натрий, калий, кальций, магний, кремниевая, серная, фосфорная кислоты, витамин С, D, В, фитостерины, экстрактивные вещества, фитонциди и эфирные масла.
Свойства чеснока: чем полезен чеснок Благодаря своему богатому и леченому составу, чеснок проявляет желудочно-кишечные, мочегонные, потогонные, сердечно-сосудистые свойства. Чеснок способен понижать артериальное давление, а также оказывает обезболивающее, ранозаживляющее, противомикробное, противоглистное, антитоксическое, препятствующее онкообразованиям и антитоксическое действия. Чеснок очень полезен при авитаминозах. Также в чесноке содержится селен, который известен антиоксидантными свойствами.
Чеснок содержит более четырехсот различных полезных компонентов, в том числе множество антиоксидантов, которые обладают целым рядом положительных лечебных свойств. Чеснок снижает уровень холестерина, разжижает кровь, снижает кровяное давление, обладает противовоспалительным действием. Чеснок противодействует старению и засорению не только главных, но и периферических артерий. Лечебный эффект может быть достигнут при ежедневном приеме двух-трех головок чеснока.
Специфический сильный запах чесноку дают сернистые вещества. Однако, чтобы освежить дыхание после приема чеснока, попробуйте пожевать ломтик лимона или веточки петрушки, семена кардамона или корицы или прополоскать рот натуральным молоком.
Чеснок разжижает кровь и является натуральным антибиотиком. Очень важно, что чеснок очень хорошо укрепляет иммунную систему, чем самым увеличивает способность организма противостоять вредным воздействиям окружающей среды. Чеснок убивает большое число самых разнообразных бактерий.
Народні назви: семіжільнік, порезнік, попутник, прідорожнік, чиряків трава.
Багаторічна
трав'яниста рослина сімейства подорожникова (Plantagi-naceae), до 70 см
висоти, з укороченим товстим кореневищем і густим пучком коренів. Квітконосні стебла безлисті, при підставі висхідні. Листя в прикореневій розетці, голі, широкояйцеподібні або еліптичні, з дугоподібним жилкуванням. Завдяки цим жилах листя подорожника не ламаються і успішно протистоять витоптування. Квітки дрібні непоказні, зібрані в густий, довгий циліндричний колос на верхівці стебла. Віночок плівчастими світло-бурий; тичинки з темно-ліловими пильовиками і білими нитками, далеко видаються з віночка. Плід - яйцеподібна коробочка з 8-16 (34) дрібними незграбними, бурими насінням. Цвіте з кінця травня до вересня, плоди дозрівають у серпні - вересні. Одна рослина дає до 60 тисяч насіння. Розмножується насінням. Поширений майже на всій території СНД, за винятком Крайньої Півночі. Росте
на узбіччях доріг, стежках, пустирях, біля житла, в городах, садах,
посівах, на заплавних і суходільних лугах, на багатих і досить
зволожених грунтах.
Зовнішній шар оболонки у насіння слизовий, при попаданні води вони сильно ослізняются, стають клейкими. Прилипаючи до взуття людини, до копит, лап тварин, переносяться на великі відстані. Таким
чином насіння рослини "перебралися" з переселенцями з Європи до
Північної Америки, де згодом подорожник поширився повсюдно. Скрізь, де оселялися білі люди, незабаром за ними з'являвся подорожник. Тому індіанцями він був названий "слідом блідолицього". Росте навіть на островах Антарктиди, де його розносять пінгвіни.
Одне з найдавніших лікарських рослин. Ще в Китаї в медичних цілях його збирали більше 3000 років тому. Стародавні
греки та римляни застосовували насіння подорожника при дизентерії,
запальних станах шлунка, кишечника та інших захворюваннях. Вживали його Гіппократ і Гален. Авіценна вважав, що він надзвичайно гарний для виразок. Листя його в'яжуть. Вони
перешкоджають кровотечі, а будучи висушені, сприяють загоєнню
застарілих і свіжих виразок, і при виразках немає нічого кращого цього. Авіценна застосовував листя подорожника також як ранозагоювальний і кровоспинний засіб.
Існує легенда про те, як були відкриті ранозагоювальні властивості подорожника. Одного разу дві змії, розташувавшись на дорозі, грілися на сонці. Раптом з-за повороту виїхала візок. Одна змія встигла втекти з дороги, а інша затрималася, і колесо переїхало її. Люди,
які сиділи у візку, побачили, як перша змія, що залишилася
неушкодженою, поповзла, але незабаром повернулася з листком подорожника,
яким зцілила потерпілу. Цей випадок начебто б і наштовхнув людей на думку про можливість використання рослини для лікування ран.
ЗБІР І СУШКА СИРОВИНИ
У лікарських цілях використовують в основному листя подорожника великого (Folium Plantaginis majoris). Сировина заготовляють у фазі цвітіння в травні - серпні до початку пожовтіння або часткового почервоніння листя. У роки з вологим теплим літом можна проводити кілька зборів на одних і тих ділянках у міру відростання листя. На сінокосах можливий вторинний збір сировини в серпні - вересні. При
заготівлі листя зрізають ножем або серпом, з невеликими залишками
черешків, на більш густих заростях скошують і з скошеної маси вибирають
листя подорожника. При
правильній заготівлі одні й ті ж масиви можна використовувати протягом
декількох років, тому що на 3-4-му році життя рослини зазвичай
відмирають. Не допускається заготівля листя забруднених і уражених шкідниками і хворобами, особливо борошнистою росою. Не можна зрізати всю розетку, це веде до швидкого знищення заростей. Рекомендується проводити збір листя після дощу, коли вони обсохнуть. При заготівлі сировини необхідно залишати частину добре розвинених примірників для відтворення. Сушать на повітрі в тіні або в сушарках при температурі 40-50 ° C. Термін придатності листя і трави 2 року. Запах сировини слабкий, смак слабогорьковатий.
Насіння заготовляють з цветоносамі в зрілому їх стані. Термін придатності насіння 3 роки.
Фармакодинаміка
При
фармакологічному дослідженні галенових препаратів з листя подорожника
великого встановлена їх широку біологічну активність. Сік
(зі свіжого листя) подорожника ефективний при лікуванні ран рогівки;
пригнічує ріст патогенного стафілокока в розведенні 1:2, синьогнійної
палички в розведенні 1:4 і затримує зростання гемолітичного стрептокока в
розведенні 1:2. Екстракт з листя виявляє седативну і гіпотензивну дію. Водні
настої з листя подорожника посилюють активність війок миготливого
епітелію дихальних шляхів, що веде до посилення секреції бронхіального
слизу, внаслідок чого мокрота розріджується і полегшується її виділення
при кашлі. Екстракт з листя подорожника великого надає кровоспинний, ранозагоювальний і бактеріостатичну дію при лікуванні ран. Подорожник робить деякий заспокійливу дію, знижує артеріальний тиск.Російською
Многолетнее травянистое растение семейства подорожниковых (Plantagi-naceae), до 70 см высоты, с укороченным толстым корневищем и густым пучком корней. Цветоносные стебли безлистные, при основании восходящие. Листья в прикорневой розетке, голые, широкояйцевидные или эллиптические, с дугообразным жилкованием. Благодаря этим жилкам листья подорожника не ломаются и успешно противостоят вытаптыванию. Цветки мелкие невзрачные, собраны в густой, длинный цилиндрический колос на верхушке стебля. Венчик пленчатый светло-буроватый; тычинки с темно-лиловыми пыльниками и белыми нитями, далеко выдаются из венчика. Плод — яйцевидная коробочка с 8—16 (34) мелкими угловатыми, бурыми семенами. Цветет с конца мая до сентября, плоды созревают в августе — сентябре. Одно растение дает до 60 тысяч семян. Размножается семенами. Распространен почти на всей территории СНГ, за исключением Крайнего Севера. Растет на обочинах дорог, тропинках, пустырях, около жилья, в огородах, садах, посевах, на пойменных и суходольных лугах, на богатых и достаточно увлажненных почвах.
Наружный слой оболочки у семян слизистый, при попадании воды они сильно ослизняются, становятся клейкими. Прилипая к обуви человека, к копытам, лапам животных, переносятся на большие расстояния. Таким образом семена растения "перебрались” с переселенцами из Европы в Северную Америку, где со временем подорожник распространился повсеместно. Везде, где поселялись белые люди, вскоре за ними появлялся подорожник. Поэтому индейцами он был назван "следом бледнолицего”. Растет даже на островах Антарктиды, где его разносят пингвины.
Одно из самых древних лекарственных растений. Еще в Китае в медицинских целях его собирали более 3000 лет назад. Древние греки и римляне применяли семена подорожника при дизентерии, воспалительных состояниях желудка, кишечника и других заболеваниях. Употребляли его Гиппократ и Гален. Авиценна считал, что он чрезвычайно хорош для язв. Листья его вяжут. Они препятствуют кровотечению, а будучи высушены, способствуют заживлению застарелых и свежих язв, и при язвах нет ничего лучше этого. Авиценна применял листья подорожника также как ранозаживляющее и кровоостанавливающее средство.
Существует легенда о том, как были открыты ранозаживляющие свойства подорожника. Однажды две змеи, расположившись на дороге, грелись на солнце. Вдруг из-за поворота выехала повозка. Одна змея успела уползти с дороги, а другая задержалась, и колесо переехало ее. Люди, сидевшие в повозке, увидели, как первая змея, оставшаяся невредимой, уползла, но вскоре возвратилась с листом подорожника, которым исцелила пострадавшую. Этот случай как будто бы и натолкнул людей на мысль о возможности использования растения для лечения ран. СБОР И СУШКА СЫРЬЯ В лекарственных целях используют в основном листья подорожника большого (Folium Plantaginis majoris). Сырье заготавливают в фазе цветения в мае — августе до начала пожелтения или частичного покраснения листьев. В годы с влажным теплым летом можно проводить несколько сборов на одних и тех участках по мере отрастания листьев. На сенокосах возможен вторичный сбор сырья в августе — сентябре. При заготовке листья срезают ножом или серпом, с небольшими остатками черешков, на более густых зарослях скашивают и из скошенной массы выбирают листья подорожника. При правильной заготовке одни и те же массивы можно использовать в течение нескольких лет, так как на 3—4-м году жизни растения обычно отмирают. Не допускается заготовка листьев загрязненных и пораженных вредителями и болезнями, особенно мучнистой росой. Нельзя срезать всю розетку, это ведет к быстрому уничтожению зарослей. Рекомендуется проводить сбор листьев после дождя, когда они обсохнут. При заготовке сырья необходимо оставлять часть хорошо развитых экземпляров для воспроизведения. Сушат на воздухе в тени или в сушилках при температуре 40—50°C. Срок годности листьев и травы 2 года. Запах сырья слабый, вкус слабогорьковатый.
Семена заготавливают с цветоносами в зрелом их состоянии. Срок годности семян 3 года. ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА При фармакологическом исследовании галеновых препаратов из листьев подорожника большого установлена их широкая биологическая активность. Сок (из свежих листьев) подорожника эффективен при лечении ран роговицы; подавляет рост патогенного стафилококка в разведении 1:2, синегнойной палочки в разведении 1:4 и задерживает рост гемолитического стрептококка в разведении 1:2. Экстракт из листьев оказывает седативное и гипотензивное действие. Водные настои из листьев подорожника усиливают активность ресничек мерцательного эпителия дыхательных путей, что ведет к усилению секреции бронхиальной слизи, вследствие чего мокрота разжижается и облегчается ее выделение при кашле. Экстракт из листьев подорожника большого оказывает кровоостанавливающее, ранозаживляющее и бактериостатическое действие при лечении ран. Подорожник оказывает некоторое успокаивающее действие, понижает артериальное давление.
Багаторічний напівчагарник сімейства губоцвітих (Labiatae), висотою до 1 м. Рослина має сильний духмяний запах. Корінь потужний, дерев'янистих. Стебла гіллясті, внизу дерев'янисті, в перший рік життя чотиригранні, при підставі з короткими, густообліственнимі пагонами. Листки
довгасті, навхрест супротивні, черешкові, зморшкуваті, опушені,
особливо з нижньої сторони, сірувато-зелені, при припиненні вегетації
змінюють колір на сріблясто-сірий. Суцвіття прості або гіллясті з 6-7 десятіцветковимі помилковими колотівками. Квітки синьо-фіолетові, двухгубие, сидять в пазухах приквітників. Шавлія лікарський - перехресний запильник. Плід розпадається на 4 однонасіннєвий горішка. Насіння округло-яйцеподібні, гладкі, чорного або темно-бурого кольору. Цвіте у червні - липні, плоди дозрівають у вересні. Розмножується насінням. Батьківщина шавлії лікарського - країни Середземномор'я, де він росте на сухих гірських схилах.
Як про лікарську рослину про нього писали давньоримський медик Гален і автор "Природній історії" Пліній Старший. Водний настій листя відомий як "грецький чай". На півдні Європи шавлія отримав назву "священної трави".
ЗБІР І СУШКА СИРОВИНИ
У лікарських цілях використовують листя і траву шавлії лікарського. Збирання
врожаю на другому році вегетації починають у фазі дозрівання насіння
(на початку червня), коли в листі накопичується найбільша кількість
ефірного масла, другий укіс проводять не пізніше жовтня. Сушать
траву на відкритому повітрі на сонці або в тіні, розкладаючи її шаром
40-50 см. Для запобігання втрат ефірної олії штучну сушку проводять при
температурі не вище 35 ° C. Термін придатності сировини 1,5 року. Запах сировини ароматний, смак гіркувато-пряний, терпкий.
Фармакодинаміка
Цинеол ефірного масла має бактерицидну дію, з чим пов'язані фітонцидні властивості рослини. Настої і відвари листя шавлії мають антисептичні, протизапальні властивості. Протизапальні
властивості пов'язані з дубильними речовинами, флавоноїдних сполук і
вітаміном Р, які ущільнюють епітеліальні тканини, знижують проникність
клітинних мембран, стінок кровоносних і лімфатичних судин. Антисептичні властивості листя шавлії обумовлені рослинним антибіотиком сальвінія. Сальвін
не тільки затримує розмноження золотистого стафілокока, а й інактивує
його а-токсин, пригнічує його гемолітичні і дерматонекротіческіе
властивості.
Настої
листя шавлії, що містять гіркоти і ефірні масла, підвищують секреторну
активність шлунково-кишкового тракту, надають незначне спазмолітичну
дію. Давно відомо властивість листя рослини інгібувати потовиділення.Російською
ШАЛФЕЙ ЛЕКАРСТВЕННЫЙ (Salvia officinalis L.)
Народные названия: шалфий, шальвия, шавлий.
Многолетний полукустарник семейства губоцветных (Labiatae), высотой до 1 м. Растение имеет сильный ароматный запах. Корень мощный, деревянистый. Стебли ветвистые, внизу деревянистые, в первый год жизни четырехгранные, при основании с короткими, густооблиственными побегами. Листья продолговатые, накрест супротивные, черешковые, морщинистые, опушенные, особенно с нижней стороны, серовато-зеленые, при прекращении вегетации меняют цвет на серебристо-серый. Соцветия простые или ветвистые с 6—7 десятицветковыми ложными мутовками. Цветки сине-фиолетовые, двухгубые, сидят в пазухах прицветников. Шалфей лекарственный — перекрестный опылитель. Плод распадается на 4 односеменных орешка. Семена округло-яйцевидные, гладкие, черного или темно-бурого цвета. Цветет в июне — июле, плоды созревают в сентябре. Размножается семенами. Родина шалфея лекарственного — страны Средиземноморья, где он растет на сухих горных склонах.
Как о лекарственном растении о нем писали древнеримский медик Гален и автор "Естественной истории” Плиний Старший. Водный настой листьев известен как "греческий чай”. На юге Европы шалфей получил название "священной травы”.
СБОР И СУШКА СЫРЬЯ В лекарственных целях используют листья и траву шалфея лекарственного. Уборку урожая на втором году вегетации начинают в фазе созревания семян (в начале июня), когда в листьях накапливается наибольшее количество эфирного масла, второй укос проводят не позже октября. Сушат траву на открытом воздухе на солнце или в тени, раскладывая ее слоем 40—50 см. Для предотвращения потерь эфирного масла искусственную сушку проводят при температуре не выше 35°C. Срок годности сырья 1,5 года. Запах сырья ароматный, вкус горьковато-пряный, вяжущий. ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА Цинеол эфирного масла обладает бактерицидным действием, с чем связаны фитонцидные свойства растения. Настои и отвары листьев шалфея обладают антисептическими, противовоспалительными свойствами. Противовоспалительные свойства связаны с дубильными веществами, флавоноидными соединениями и витамином Р, которые уплотняют эпителиальные ткани, снижают проницаемость клеточных мембран, стенок кровеносных и лимфатических сосудов. Антисептические свойства листьев шалфея обусловлены растительным антибиотиком сальвином. Сальвин не только задерживает размножение золотистого стафилококка, но и инактивирует его а-токсин, подавляет его гемолитические и дерматонекротические свойства.
Настои листьев шалфея, содержащие горечи и эфирные масла, повышают секреторную активность желудочно-кишечного тракта, оказывают незначительное спазмолитическое действие. Давно известно свойство листьев растения ингибировать потоотделение.
Вічнозелений чагарник сімейства вересових (Ericaceae). Стебла сланкі, сильно розгалужені, з жовтою корою, що досягають 1,5 м довжини. Молоді
гілки зелені або зеленувато-бурі, мелкоопушенние, старі безплідні -
лежачі, з червонувато-бурою корою, яка легко відшаровується. Листки
чергові, дрібні, товсті, шкірясті, довгасто-оберненояйцевидні, на
верхівці округлі цілокраї, зверху темно-зелені, блискучі, зморшкуваті
від вдавлених жилок, знизу світліші. Листя живуть 2 роки, відмираючи до кінця 3-го року. Квітки на коротких квітконіжках, блідо-рожеві, зібрані по 2-10 в кінцеві пониклі кисті. Плід - куляста, червона, борошниста, прісно-солодка кістянка з 5 кісточками. Цвіте в травні - червні, плоди дозрівають у липні - серпні. Розмножується в основному вегетативно, хоча можливо і насіннєве відтворення (в основному на гарі і лісосіках). Поширена
в європейській частині СНД (за винятком Криму, Нижнього Дону і Волги), у
Західному і Східному Сибіру і на Далекому Сході. Росте на сухих і свіжих піщаних грунтах у світлих соснових лісах і на вирубках. Віддає перевагу відкритим, добре освітлені сонцем місця і не переносить конкуренції інших рослин.
ЗБІР І СУШКА СИРОВИНИ В
лікарських цілях використовують листя і пагони мучниці, які
заготовляють навесні (до початку цвітіння) і восени (після дозрівання
плодів). При заготівлі в літній період у рослини
бурхливо відростають пагони поточного року і молоде листя, які чорніють
при сушінні, що робить сировину нестандартним. Оліственних частина гілочок мучниці довжиною до 3 см зрізають ножицями, секатором або ножем. Повторну заготовку можна проводити на одному місці через 3 роки. При
заготівлі всіх надземних неогрубілою пагонів відновлення заростей йде
повільно, тому повторний збір можливий лише через 5-6 років. Висмикувати вся рослина з корінням не можна, оскільки це веде до знищення заростей, відновити які практично неможливо. За
розповідями очевидців у місцях, де проводилася таким способом заготівля
листя мучниці в 1942 - 1945 роках, її зарості досі не відновлені. Сушать їх на горищах, під навісами, розкладаючи пухко, або в сушарках при температурі 60-90 ° C. Після сушіння листя обривають або обмолочують гілки, а стебла відкидають. Термін придатності сировини 5 років. Запах у сировини відсутній, смак сильно в'яжучий, гіркуватий. Основні райони заготівель - Білорусь, Калінінська і Ленінградська області Росії.
При
зборі мучниці треба бути уважним, тому що на цю рослину схожа брусниця
звичайна (Vaccinium vitis-idaea L.), але у неї еліптичні, загнуті вниз,
зверху темно-зелені, знизу матові листя з бурими точковими залозками й
соковиті багатонасінна ягоди.
Фармакодинаміка Рослина має протизапальну та антисептичну властивостями. Антисептичний дія обумовлена гидрохиноном, що утворюється в організмі при гідролізі арбутину і виділяється з сечею. Сеча при цьому забарвлюється в зелений або темно-зелений колір. Сечогінну дію препаратів рослини пов'язано також з гидрохиноном. Дубильні речовини, що містяться у відварі мучниці, надають в'яжучу дію на шлунково-кишковий тракт.Російською
Вечнозеленый кустарничек семейства вересковых (Ericaceae). Стебли стелющиеся, сильно разветвленные, с желтой корой, достигающие 1,5 м длины. Молодые ветви зеленые или зеленовато-бурые, мелкоопушенные, старые бесплодные — лежачие, с красновато-бурой корой, которая легко отслаивается. Листья очередные, мелкие, толстые, кожистые, продолговато-обратнояйцевидные, на верхушке округлые цельнокрайние, сверху темно-зеленые, блестящие, морщинистые от вдавленных жилок, снизу более светлые. Листья живут 2 года, отмирая к концу 3-го года. Цветки на коротких цветоножках, бледно-розовые, собраны по 2—10 в конечные поникающие кисти. Плод — шаровидная, красная, мучнистая, пресно-сладкая костянка с 5 косточками. Цветет в мае — июне, плоды созревают в июле — августе. Размножается в основном вегетативно, хотя возможно и семенное воспроизведение (в основном на гарях и лесосеках). Распространена в европейской части СНГ (за исключением Крыма, Нижнего Дона и Волги), в Западной и Восточной Сибири и на Дальнем Востоке. Растет на сухих и свежих песчаных почвах в светлых сосновых лесах и на вырубках. Предпочитает открытые, хорошо освещенные солнцем места и не переносит конкуренции других растений.
СБОР И СУШКА СЫРЬЯ В лекарственных целях используются листья и побеги толокнянки, которые заготавливают весной (до начала цветения) и осенью (после созревания плодов). При заготовке в летний период у растения бурно отрастают побеги текущего года и молодые листья, которые чернеют при сушке, что делает сырье нестандартным. Олиственную часть веточек толокнянки длиной до 3 см срезают ножницами, секатором или ножом. Повторную заготовку можно проводить на одном месте через 3 года. При заготовке всех надземных неогрубевших побегов восстановление зарослей идет медленно, поэтому повторный сбор возможен лишь через 5—6 лет. Выдергивать все растение с корнями нельзя, так как это ведет к уничтожению зарослей, восстановить которые практически невозможно. По рассказам очевидцев в местах, где производилась таким способом заготовка листьев толокнянки в 1942 — 1945 годах, ее заросли до сих не восстановлены. Сушат их на чердаках, под навесами, раскладывая рыхло, или в сушилках при температуре 60—90°C. После сушки листья обрывают или обмолачивают ветви, а стебли отбрасывают. Срок годности сырья 5 лет. Запах у сырья отсутствует, вкус сильно вяжущий, горьковатый. Основные районы заготовок — Беларусь, Калининская и Ленинградская области России.
При сборе толокнянки надо быть внимательным, так как на это растение похожа брусника обыкновенная (Vaccinium vitis-idaea L.), но у нее эллиптические, загнутые вниз, сверху темно-зеленые, снизу матовые листья с бурыми точечными железками и сочные многосеменные ягоды.
ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА Растение обладает противовоспалительным и антисептическим свойствами. Антисептическое действие обусловлено гидрохиноном, образующимся в организме при гидролизе арбутина и выделяющимся с мочой. Моча при этом окрашивается в зеленый или темно-зеленый цвет. Мочегонное действие препаратов растения связано также с гидрохиноном. Дубильные вещества, содержащиеся в отваре толокнянки, оказывают вяжущее действие на желудочно-кишечный тракт.
Дерево сімейства горіхових (Juglandaceae A. Rioh.), Що досягає 30 і більше метрів висоти, з потужною кореневою системою. Кора стовбура темно-сіра, розтріскується. Листя
дуже великі, непарноперисті, з 2-3-5 парами листочків; верхній непарний
листочок крупніше бічних; листочки довгасто-яйцевидні, цілокраї, голі. Тичинкові квітки - у великих сережках; маточкові квітки сидять по 2-3. Плід
- несправжня кістянка, овальної або кулястої форми, з зеленим
шкірясто-м'ясистим зовнішнім околоплодника і дерев'янистим внутрішнім
(кісточкою); при дозріванні зелений околоплодника розтріскується і
відокремлюється, а кісточка з сім'ям всередині називається грецьким
горіхом. Цвіте в квітні - травні при розпусканні листя, плоди дозрівають у серпні - жовтні. Плодоносити починає з 10-12 років; максимальні врожаї дає у віці 100-180 (30-100) років. Вважається, що окремі екземпляри здатні доживати до 2000 років. Розмножується насінням, іноді відводками і живцями. Це теплолюбна, вимоглива до освітлення і вологості культура. Віддає
перевагу багаті, помірно вологі (але без застою води) карбонатні
суглинисті грунти з невисоким і постійним рівнем грунтових вод.
Батьківщина волоського горіха - Балкани. У дикому вигляді виросте в Криму, на Кавказі, в Середній Азії. Введено в культуру в місцях свого природного зростання задовго до нашої ери.
У Стародавній Греції горіх був присвячений богині Артеміді. За однією з легенд, в горіхове дерево перетворена дочка лаконський царя Карія, кохана бога Діоніса. За іншою легендою, дівчата, водили хоровод навколо священного дерева, злякалися чогось і кинулися під його захист. Раптово вони перетворилися на горіхи, що висять на його гілках.
Рясне
плодоношення горіха до самого похилого віку здавалося людям дивним,
тому в Древній Греції та Римі він був символом достатку, достатку і
довголіття. У Римі був цікавий звичай. У домі кожного юнака зберігався запас горіхів. Збираючись одружитися, молодий чоловік виходив на вулицю і кидав їх своїм молодшим друзям. Він ніби віддавав їм свою йде молодість, а горіх в цьому випадку був символом вічної молодості. У
Вавилоні жерці забороняли простим людям вживати горіхи в їжу, у
Стародавній Греції їх підносили один одному в урочистих випадках, а в
Римі горіхи - неодмінні атрибути весільних обрядів. На Кавказі і в Молдові існує традиція: народилася дитина - садять горіхове дерево йому у спадок.
Одне з перших описів волоського горіха належить "батькові ботаніки" Теофаст. Згадують ця рослина у своїх працях Діоскорид, Цицерон, Пліній, Вергілій, Гіппократ. Останній
рекомендував відвар зеленої шкаралупи при шлунково-кишкових розладах і з
похвалою відгукувався про цей засіб у своїй книзі "Дієта в гострих
хворобах". У Росії в XVII столітті військові лікарі застосовували листя волоського горіха як ранозагоювальний засіб.
ЗБІР І СУШКА СИРОВИНИ
В якості лікарської сировини використовуються плоди (переважно зелені), листя, кора, коріння волоського горіха. Листя збирають в кінці травня, коли вони ще не повністю розвинулися і володіють бальзамічним запахом. Збір проводять у суху погоду, після того як висохла роса. Листочки відривають від центрального черешка і сушать на горищах при гарній вентиляції, розклавши тонким шаром. У південних районах допустима також сонячна сушка.
Плоди збирають у міру дозрівання, 3-4 рази за сезон, струшуючи спеціальними жердинами з гачками на кінцях. Зібрані горіхи очищають від зовнішньої оболонки, швидко миють і сушать на сонці або в сушарці. У
сухому приміщенні з температурою 10 ° C вони можуть зберігатися
протягом року, в холодильнику при температурі 0 ° C - 2-4 роки. Околоплодники заготовляють у серпні - вересні. Їх розрізають навпіл, відокремлюють почорнілі та пошкоджені частини і сушать у печах або сушарках при температурі 30-40 ° C. Горіхове масло отримують шляхом вичавлювання стиглого насіння.
Фармакодинаміка Рослина
має протизапальну, глистогінним, помірно сахароснижающим,
ранозагоювальну і епітелізірующім, бактерицидну, противосклеротическим,
тонізуючим, легким проносним і в'яжучим властивостями, нормалізує
вуглеводний обмін; добре зарекомендувало себе при лікуванні лімфатичних
вузлів; регулює функціональну діяльність шлунково-кишкового тракту.Російською
ОРЕХ ГРЕЦКИЙ (Juglans regia L.)
Народное название: орех волошский.
Дерево семейства ореховых (Juglandaceae A. Rioh.), достигающее 30 и более метров высоты, с мощной корневой системой. Кора ствола темно-серая, растрескивающаяся. Листья очень крупные, непарноперистые, с 2—3—5 парами листочков; верхний непарный листочек крупнее боковых; листочки продолговато-яйцевидные, цельнокрайние, голые. Тычиночные цветки — в крупных сережках; пестичные цветки сидят по 2—3. Плод — ложная костянка, овальной или шаровидной формы, с зеленым кожисто-мясистым наружным околоплодником и деревянистым внутренним (косточкой); при созревании зеленый околоплодник растрескивается и отделяется, а косточка с семенем внутри называется грецким орехом. Цветет в апреле — мае при распускании листьев, плоды созревают в августе — октябре. Плодоносить начинает с 10—12 лет; максимальные урожаи дает в возрасте 100—180 (30—100) лет. Считается, что отдельные экземпляры способны доживать до 2000 лет. Размножается семенами, иногда отводками и черенками. Это теплолюбивая, требовательная к освещению и влажности культура. Предпочитает богатые, умеренно влажные (но без застоя воды) карбонатные суглинистые почвы с невысоким и постоянным уровнем грунтовых вод.
Родина грецкого ореха — Балканы. В диком виде произрастет в Крыму, на Кавказе, в Средней Азии. Введен в культуру в местах своего естественного произрастания задолго до нашей эры.
В Древней Греции орех был посвящен богине Артемиде. По одной из легенд, в ореховое дерево превращена дочь лаконского царя Кария, возлюбленная бога Диониса. По другой легенде, девушки, водившие хоровод вокруг священного дерева, испугались чего-то и бросились под его защиту. Внезапно они превратились в орехи, висящие на его ветвях.
Обильное плодоношение ореха до самого преклонного возраста казалось людям удивительным, поэтому в Древней Греции и Риме он был символом изобилия, достатка и долголетия. В Риме был интересный обычай. В доме каждого юноши хранился запас орехов. Собираясь жениться, молодой человек выходил на улицу и кидал их своим более молодым друзьям. Он как бы отдавал им свою уходящую молодость, а орех в этом случае был символом вечной молодости. В Вавилоне жрецы запрещали простым людям употреблять орехи в пищу, в Древней Греции их преподносили друг другу в торжественных случаях, а в Риме орехи — непременные атрибуты свадебных обрядов. На Кавказе и в Молдове существует традиция: родился ребенок — сажают ореховое дерево ему в наследство.
Одно из первых описаний грецкого ореха принадлежит "отцу ботаники” Теофасту. Упоминают это растение в своих трудах Диоскорид, Цицерон, Плиний, Вергилий, Гиппократ. Последний рекомендовал отвар зеленой скорлупы при желудочно-кишечных расстройствах и с похвалой отзывался об этом средстве в своей книге "Диета в острых болезнях”. В России в XVII веке военные врачи применяли листья грецкого ореха как ранозаживляющее средство.
СБОР И СУШКА СЫРЬЯ В качестве лекарственного сырья используются плоды (преимущественно зеленые), листья, кора, корни грецкого ореха. Листья собирают в конце мая, когда они еще не полностью развились и обладают бальзамическим запахом. Сбор проводят в сухую погоду, после того как обсохла роса. Листочки отрывают от центрального черешка и сушат на чердаках при хорошей вентиляции, разложив тонким слоем. В южных районах допустима также солнечная сушка.
Плоды собирают по мере созревания, 3—4 раза за сезон, стряхивая специальными шестами с крючками на концах. Собранные орехи очищают от наружной оболочки, быстро моют и сушат на солнце или в сушилке. В сухом помещении с температурой 10°C они могут храниться в течение года, в холодильнике при температуре 0°C — 2—4 года. Околоплодники заготавливают в августе — сентябре. Их разрезают пополам, отделяют почерневшие и поврежденные части и сушат в печах или сушилках при температуре 30—40°C. Ореховое масло получают путем выжимки спелых семян.
ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА Растение обладает противовоспалительным, глистогонным, умеренно сахароснижающим, ранозаживляющим и эпителизирующим, бактерицидным, противосклеротическим, тонизирующим, легким слабительным и вяжущим свойствами; нормализует углеводный обмен; хорошо зарекомендовало себя при лечении лимфатических узлов; регулирует функциональную деятельность желудочно-кишечного тракта.
Про цілющі властивості срібла і про його здатність знищувати хвороботворні мікроорганізми відомо з давніх часів. Згадайте
хоча б про срібну ложечку, опускається нашими бабусями в банки з
обстоюваної водою, або "святу" воду, яка, не псуючись, стоїть по кілька
місяців.
Першим, як виявляється з історії,
срібло для лікування застосував Парацельс, який лікував ляпісом
(нітратом срібла) епілепсію і жовтяницю. Аж до двадцятого століття препаратами срібла лікували гнійні рани, опіки, навіть тиф і туберкульоз. Найбільш
широко лікувальні можливості срібних предметів використовувалися
церквою в середньовіччі, дозволяючи їй за допомогою "святої води"
добиватися успіху в лікуванні і профілактиці різного роду кишкових
інфекцій, які на той час були широко поширені. Сьогодні
освячення води збереглося лише як невід'ємна частина церковного
ритуалу, зате прийшов час усвідомленого використання людиною
знезаражувальних властивостей срібла.
Зокрема,
саме таким чином зберігають питні властивості води на підводних човнах і
судах, що йдуть в довготривале автономне плавання. Знаходять застосування срібні фільтри і в різноманітному харчовому обладнанні. З'явилися роботи, незаперечно свідчать про позитивний ефект від застосування срібла при лікуванні запальних процесів. В аптеках продається безліч препаратів, в основі яких знаходиться металеве срібло, проторгол або каллоідное срібло. Здавалося б, чого ще бажати, адже всі цінні властивості срібла поставлені на службу людині. Але все виявилося не так-то просто.
Як з'ясувалося, ефект знезараження проявлявся не завжди однаково і сильно варіювався залежно від різних умов. Відповідно
до панувала в свій час теорією про те, що антибактеріальні властивості
притаманні атомам срібла, дана обставина ніяк не могло бути пояснено. Зрештою,
в 1940 р. після серії експериментів, групою американських вчених було
доведено, що шуканими властивостями володіють аж ніяк не атоми, а іони
срібла, що виділяються в мізерно малій кількості з металевого срібла за
рахунок дефектів кристалічних грат. Саме насичення води іонами срібла та призводило до прояву її лікувальних властивостей. Здавалося б, рішення знайдено! Досить ввести іони срібла в людський організм і більшість хвороботворних мікробів і запальних процесів буде ліквідовано. Враховуючи
нікчемність необхідної для цього масової частки чистого срібла (0,00025
мг / кг ваги на добу), і порівняно невисоку ціну на цей метал,
відкривалася можливість створення практично безкоштовного і воістину
універсальних ліків від більшості інфекційних захворювань. Також,
враховуючи роль запальних процесів протягом більшості захворювань та
існуючі методики їх лікування, відкривалася величезна перспектива різко
скоротити необхідність медикаментозного і хірургічного втручання в
роботу людського організму. Відповідно з'являлася
можливість значно заощадити на лікарські засоби, операції, персонал
лікувальних установ і час, проведений в стаціонарах.
Однак
в умовах широкого застосування антибіотиків про срібло благополучно
забули, вбачаючи в них панацею в боротьбі з вірусами і бактеріями. Сьогодні медики знову проявляють інтерес до срібла. Але прихильників старого-нового методу зустрічає опір офіційної медицини. Шостий рік пробиває нові ліки на основі срібла (повіаргол) Євген Орловський. Кращого антисептика для лікування гнійних ран, опіків, трофічних виразок, доводить він, зараз просто немає. На жаль, мабуть, занадто багатьом вигідніше, щоб ми купували в аптеках дорогі імпортні ліки.
Але срібло - конкурент дійсно гідний. Ще
в 1978 році у випуску Science Digest доктор медицини Джим Поуелл писав
про те, що срібло феноменальне явище в сучасній медицині і найкращий
борець з мікробами, який ми тільки маємо. Судіть самі. Звичайний антибіотик вбиває з півдюжини хвороботворних організмів, тоді як срібло близько 650. За
традиційною методикою пацієнт отримує медичний препарат - орально у
вигляді таблетки, через укол або крапельницю, потрапляючи в організм,
ліки розбавляється в п'яти літрах крові і двох літрах лімфи. Це все одно, що кинути таблетку у відро. Один грам ліки дає концентрацію в 0,0007 відсотка. Мало того. Тільки 5-10 відсотків препарату йдуть до хворого органу. Решта 90, подорожуючи по організму, вишукують слабкі місця. Ми отримуємо ускладнення не від хвороби, а найчастіше від сліпого введення в організм ліків. Візьміть анотацію до будь-якого препарату - три рядки призначень і сторінка побічних ефектів і протипоказань.
Відкриття
в ХХ столітті антибіотиків, в яких людство бачило порятунок від
хвороботворних мікроорганізмів, насправді - замкнуте коло. Вони не вбивають мікроби, віруси і бактерії, а тільки вибивають цеглинки з їх структури. Зазнавши вплив антибіотиків, патогенні мікроорганізми відновлюються, але виявляються вже нечутливими до даного препарату. Медикам доводиться шукати новий засіб, і так до нескінченності.
Тим часом людство вже чотири тисячі років використовує бактерицидні властивості срібла. ХХ століття був відзначений ще двома серйозними відкриттями. Лікар А.А. Шалімов
в монографії "Гострий перитоніт" (Київ, 1981) довів, що запальний
процес в організмі має електричний заряд зі знаком "мінус". І друге - відкриття американських вчених, які довели, що антибактеріальними властивостями володіє не саме срібло, а його іони. Висновок очевидний: значить, при впливі на хвороботворні організми потрібні позитивні іони срібла. При цьому срібла потрібно нікчемна кількість. Добова доза 0,0025 мг на 1 кг ваги або 0,25 мг на сто кілограмів.
Здавалося б, ніщо не перешкоджає переможному ходу срібла в медицині. Але наука не любить легких шляхів. Досліди,
проведені американським вченим Дурбін в 1960 р. показали, що іони
срібла, введені в кров'яне русло швидко зв'язувалися плазматичними
білками і виводилися з організму з жовчю. З іншого боку, в 1970 р. в Саратові були поставлені досліди по внутрішньошлунковому введенню іонів срібла. Але
й тут чекала невдача - введені таким чином іони акумулювалися практично
виключно в мозку і селезінці, не надаючи терапевтичного впливу на інші
органи. Здавалося б, очевидна черговий глухий кут.
Але тепер вихід з цього тупика знайдений. Його
дає апарат Шубіна, який доставляє іони срібла в лімфу людини, а
найголовніше, забезпечує транспортування іонів срібла до вогнища
захворювання. У ході досліджень
з'ясувалося, що введення ліків в лімфатичне русло приблизно в 7-10 разів
ефективніше, ніж введення такої ж кількості ліків у кров.Російською
Ионы серебра
О целебных свойствах серебра и о его способности уничтожать болезнетворные микроорганизмы известно с давних времен. Вспомните хотя бы про серебряную ложечку, опускаемую нашими бабушками в банки с отстаиваемой водой, или "святую” воду, которая, не портясь, стоит по несколько месяцев.
Первым, как явствует из истории, серебро для лечения применил Парацельс, лечивший ляписом (нитратом серебра) эпилепсию и желтуху. Вплоть до двадцатого века препаратами серебра лечили гнойные раны, ожоги, даже тиф и туберкулез. Наиболее широко лечебные возможности серебряных предметов использовались церковью в средневековье, позволяя ей при помощи "святой воды” добиваться успеха в лечении и профилактике различного рода кишечных инфекций, которые в то время были широко распространены. Сегодня освящение воды сохранилось лишь как неотъемлемая часть церковного ритуала, зато пришло время осознанного использования человеком обеззараживающих свойств серебра.
В частности, именно таким образом сохраняют питьевые свойства воды на подводных лодках и судах, уходящих в долговременное автономное плавание. Находят применение серебряные фильтры и в разнообразном пищевом оборудовании. Появились работы, неоспоримо свидетельствующие о положительном эффекте от применения серебра при лечении воспалительных процессов. В аптеках продается множество препаратов, в основе которых находится металлическое серебро, проторгол или каллоидное серебро. Казалось бы, чего еще желать, ведь все ценные свойства серебра поставлены на службу человеку. Но все оказалось не так-то просто.
Как выяснилось, эффект обеззараживания проявлялся не всегда одинаково и сильно варьировался в зависимости от различных условий. В соответствии с господствовавшей в свое время теорией о том, что антибактериальные свойства присущи атомам серебра, данное обстоятельство никак не могло быть объяснено. В конце концов, в 1940 г. после серии экспериментов, группой американских ученых было доказано, что искомыми свойствами обладают отнюдь не атомы, а ионы серебра, выделяющиеся в ничтожно малом количестве из металлического серебра за счет дефектов кристаллических решеток. Именно насыщение воды ионами серебра и приводило к проявлению ее лечебных свойств. Казалось бы, решение найдено! Достаточно ввести ионы серебра в человеческий организм и большинство болезнетворных микробов и воспалительных процессов будет ликвидировано. Учитывая ничтожность требуемой для этого массовой доли чистого серебра (0,00025 мг/кг веса в сутки), и сравнительно невысокую цену на этот металл, открывалась возможность создания практически бесплатного и поистине универсального лекарства от большинства инфекционных заболеваний. Также, учитывая роль воспалительных процессов в течении большинства заболеваний и существующие методики их лечения, открывалась огромная перспектива резко сократить необходимость медикаментозного и хирургического вмешательства в работу человеческого организма. Соответственно появлялась возможность значительно сэкономить на лекарственных средствах, операциях, персонале лечебных учреждений и времени, проведенном в стационарах.
Однако в условиях широкого применения антибиотиков про серебро благополучно забыли, видя в них панацею в борьбе с вирусами и бактериями. Сегодня медики вновь проявляют интерес к серебру. Но сторонников старого-нового метода встречает сопротивление официальной медицины. Шестой год пробивает новое лекарство на основе серебра (повиаргол) Евгений Орловский. Лучшего антисептика для лечения гнойных ран, ожогов, трофических язв, доказывает он, сейчас просто нет. Увы, видимо, слишком многим выгоднее, чтоб мы покупали в аптеках дорогущие импортные лекарства.
Но серебро - конкурент действительно достойный. Еще в 1978 году в выпуске Science Digest доктор медицины Джим Поуэлл писал о том, что серебро феноменальное явление в современной медицине и самый лучший борец с микробами, какой мы только имеем. Судите сами. Обычный антибиотик убивает с полдюжины болезнетворных организмов, тогда как серебро около 650. По традиционной методике пациент получает медицинский препарат - орально в виде таблетки, через укол или капельницу, попадая в организм, лекарство разбавляется в пяти литрах крови и двух литрах лимфы. Это все равно, что бросить таблетку в ведро. Один грамм лекарства дает концентрацию в 0,0007 процента. Мало того. Только 5-10 процентов препарата идут к больному органу. Оставшиеся 90, путешествуя по организму, выискивают слабые места. Мы получаем осложнения не от болезни, а зачастую от слепого введения в организм лекарств. Возьмите аннотацию к любому препарату - три строчки назначений и страница побочных эффектов и противопоказаний.
Открытие в ХХ веке антибиотиков, в которых человечество видело спасение от болезнетворных микроорганизмов, на самом деле - замкнутый круг. Они не убивают микробы, вирусы и бактерии, а только выбивают кирпичики из их структуры. Испытав воздействие антибиотиков, патогенные микроорганизмы восстанавливаются, но оказываются уже нечувствительными к данному препарату. Медикам приходится искать новое средство, и так до бесконечности.
Между тем человечество уже четыре тысячи лет использует бактерицидные свойства серебра. ХХ век был отмечен еще двумя серьезными открытиями. Врач А.А. Шалимов в монографии "Острый перитонит” (Киев, 1981) доказал, что воспалительный процесс в организме имеет электрический заряд со знаком "минус”. И второе - открытие американских ученых, доказавших, что антибактериальными свойствами обладает не само серебро, а его ионы. Вывод очевиден: значит, при воздействии на болезнетворные организмы нужны положительные ионы серебра. При этом серебра нужно ничтожное количество. Суточная доза 0,0025 мг на 1 кг веса или 0,25 мг на сто килограммов.
Казалось бы, ничто не препятствует победному шествию серебра в медицине. Но наука не любит легких путей. Опыты, проведенные американским ученым Дурбиным в 1960 г. показали, что ионы серебра, введенные в кровяное русло быстро связывались плазматическими белками и выводились из организма с желчью. С другой стороны, в 1970 г. в Саратове были поставлены опыты по внутрижелудочному введению ионов серебра. Но и здесь поджидала неудача - введенные таким образом ионы аккумулировались практически исключительно в мозге и селезенке, не оказывая терапевтического воздействия на другие органы. Казалось бы, налицо очередной тупик.
Но теперь выход из этого тупика найден. Его дает аппарат Шубина, который доставляет ионы серебра в лимфу человека, а самое главное, обеспечивает транспортировку ионов серебра к очагу заболевания. В ходе исследований выяснилось, что введение лекарства в лимфатическое русло примерно в 7-10 раз эффективнее, нежели введение такого же количества лекарства в кровь.
Крім чудового смаку абрикоси мають дуже корисними і цілющими (лікувальними) властивостями. Склад абрикоса: вітаміни та мінерали
Абрикос містить до 20-27% цукрів, органічні кислоти - саліцилову, яблучну, лимонну. Абрикоси
багаті солями калію (350 мг% калію міститься в свіжих плодах і 1-1717
мг% - в сушених), зміцнюючими серцеву діяльність, кальцію (бере участь в
утворенні тканин), заліза (підвищує гемоглобін крові). Абрикоси надають цілющу дію при захворюваннях серцево-судинної системи, нирок і при ожирінні. Живильні властивості абрикоса
За поживного індексу м'якоті абрикос стоїть на першому місці серед кісточкових культур. У
плодах абрикоса є до 260 мг/100 г з'єднань групи флавоноїдів, що
сприяють зміцненню стінок кровоносних судин, що володіють антимікробними
і лучезащітнимі властивостями; пектини, здатні виводити з організму
отруйні речовини, важкі метали і радіоактивні елементи; вітаміни Р, А,
В1, В2, В6; антибактеріальні речовини.
Абрикоси
акумулюють у собі енергію цукру, вітамінів, мінералів, пектинів,
дубильних речовин - словом, все, що потрібно для життєдіяльності
організму. Жовтий колір плодам надає бета-каротин, зміст якого в абрикосах виключно високо. Бета-каротин необхідний для підтримки хорошого зору і здорової шкіри.
Крім
того, в абрикосах багато солей калію, завдяки чому вони роблять
виражений сечогінний ефект як в сирому, там і в сухому вигляді (курага,
урюк). Через високий вміст солей магнію і
заліза свіжі та сушені абрикоси рекомендують включати в дієту
гіпертоніків і хворих на анемію.
Одним з
корисних властивостей плодів абрикоса є те, що вони допомагають
поліпшити пам'ять і підвищують мозкову активність, що безперечно дуже
важливо для людей займаються інтелектуальною працею, школярам і
студентам.
Абрикос дуже корисний
дітям для росту, оскільки в них багато каротину, а також людям з
порушеннями функцій центральної нервової системи, при захворюваннях
шкіри і слизових оболонок очей.
Абрикоси багаті фосфором і магнієм, які потрібні організму для активної роботи мозку. Вони
багаті мікрокаліем, необхідним для живлення серцевого м'яза, а також
для підвищення гемоглобіну в крові, що сприяє збільшенню опірності
організму. Крім того, абрикос допомагає при анемії.
Свіжі плоди абрикоса їдять сирими. Не готуйте з абрикосів компоти, варення або джем. Корисний абрикосовий сік (краще його отримати за допомогою електросоковижималки і випивати протягом 3-4 хв).
Значний вміст в абрикосах заліза визначає їх лікувальну цінність для людей, що страждають недокрів'ям. Встановлено, що 100 г абрикосів роблять на процес кровотворення такий же вплив, як 40 г заліза або 250 г свіжої печінки. Застосування і лікування абрикосом
Протинабрякову, сечогінну дію густих настоїв і відварів з сушених абрикосів (кураги) без цукру відомо давно. Їх широко використовують у комплексній терапії багатьох захворювань серцево-судинної системи і нирок. Можна
вводити абрикоси і в раціон хворих на цукровий діабет, але слід
врахувати, що деякі сорти абрикосів, такі як узбецькі і таджицькі сорту
(шептала) таким хворим протипоказані, оскільки вміст у них цукру
становить 80%.
З великою користю
абрикоси і курагу включають у так звані магнієві дієти, застосовувані
для лікування гіпертонічної хвороби та аліментарних форм недокрів'я.
Насіння абрикосів йдуть на приготування жирного абрикосового масла, близького за складом до мигдальне та персиковому. У абрикосовому олії міститься до 20% лінолевої кислоти, до 14% стеаринової і до 5% миристиновой. Це масло не висихає, але під впливом світла і повітря швидко прогоркает. Його використовують як розчинник жиророзчинних медикаментів, призначених для внутрішньом'язового та підшкірного введення.
Абрикосовий
камедь, крапельки або натікання прозорою жовтуватою маси на стовбурах
дерев абрикоса, використовують у виробництві кровозамінників.
Насіння
абрикоса застосовують у східній медицині як засіб проти кашлю, що
призначається при бронхітах, бронхіальній астмі, ларингіті, трахеїті,
катарі верхніх дихальних шляхів.Російською
Абрикос
Кроме восхитительного вкуса абрикосы обладают очень полезными и целебными (лечебными) свойствами. Состав абрикоса: витамины и минералы
Абрикос содержит до 20—27% сахаров, органические кислоты — салициловую, яблочную, лимонную. Абрикосы богаты солями калия (350 мг% калия содержится в свежих плодах и 1—1717 мг% — в сушеных), укрепляющими сердечную деятельность, кальция (участвующего в образовании тканей), железа (повышающего гемоглобин крови). Абрикосы оказывают целебное действие при заболеваниях сердечно-сосудистой системы, почек и при ожирении. Питательные свойства абрикоса
По питательному индексу мякоти абрикос стоит на первом месте среди косточковых культур. В плодах абрикоса имеется до 260 мг/100 г соединений группы флавоноидов, способствующих укреплению стенок кровеносных сосудов, обладающих антимикробными и лучезащитными свойствами; пектины, способные выводить из организма ядовитые вещества, тяжелые металлы и радиоактивные элементы; витамины Р, А, В1, В2, В6; антибактериальные вещества.
Абрикосы аккумулируют в себе энергию сахара, витаминов, минералов, пектинов, дубильных веществ - словом, всё, что нужно для жизнедеятельности организма. Желтый цвет плодам придаёт бета-каротин, содержание которого в абрикосах исключительно высоко. Бета-каротин необходим для поддержания хорошего зрения и здоровой кожи.
Кроме того, в абрикосах много солей калия, благодаря чему они оказывают выраженный мочегонный эффект как в сыром, там и в сухом виде (курага, урюк). Из-за высокого содержания солей магния и железа свежие и сушеные абрикосы рекомендуют включать в диету гипертоников и больных анемией.
Одним из полезных свойств плодов абрикоса является то, что они помогают улучшить память и повышают мозговую активность, что бесспорно очень важно для людей занимающихся интеллектуальным трудом, школьникам и студентам.
Абрикос очень полезен детям для роста, поскольку в них много каротина, а также людям с нарушениями функций центральной нервной системы, при заболеваниях кожи и слизистых оболочек глаз.
Абрикосы богаты фосфором и магнием, которые требуются организму для активной работы мозга. Они богаты микрокалием, необходимым для питания сердечной мышцы, а также для повышения гемоглобина в крови, что способствует увеличению сопротивляемости организма. Кроме того, абрикос помогает при анемии.
Свежие плоды абрикоса едят сырыми. Не готовьте из абрикосов компоты, варенье или джем. Полезен абрикосовый сок (предпочтительнее его получить при помощи электросоковыжималки и выпивать в течение 3—4 мин).
Значительное содержание в абрикосах железа определяет их лечебную ценность для людей, страдающих малокровием. Установлено, что 100 г абрикосов оказывают на процесс кроветворения такое же влияние, как 40 г железа или 250 г свежей печени. Применение и лечение абрикосом
Противоотечное, мочегонное действие густых настоев и отваров из сушеных абрикосов (кураги) без сахара известно давно. Их широко используют в комплексной терапии многих заболеваний сердечно-сосудистой системы и почек. Можно вводить абрикосы и в рацион больных сахарным диабетом, но следует учесть, что некоторые сорта абрикосов, такие как узбекские и таджикские сорта (шептала) таким больным противопоказаны, поскольку содержание в них сахара составляет 80%.
С большой пользой абрикосы и курагу включают в так называемые магниевые диеты, применяемые для лечения гипертонической болезни и алиментарных форм малокровия.
Семена абрикосов идут на приготовление жирного абрикосового масла, близкого по составу к миндальному и персиковому. В абрикосовом масле содержится до 20% линолевой кислоты, до 14% стеариновой и до 5% миристиновой. Это масло не высыхает, но под воздействием света и воздуха быстро прогоркает. Его используют как растворитель жирорастворимых медикаментов, предназначенных для внутримышечного и подкожного введения.
Абрикосовую камедь, капельки или натеки прозрачной желтоватой массы на стволах деревьев абрикоса, используют в производстве кровезамещающих жидкостей.
Семена абрикоса применяют в восточной медицине в качестве противокашлевого средства, назначаемого при бронхитах, бронхиальной астме, ларингите, трахеите, катаре верхних дыхательных путей.
БЕРЕЗА (Betula), сімейство березових (Betulaceae) Б. повисла (В. pendula) Б. пухнаста (Д. pubescens)
Поширення
Важко уявити Росію без білокорих березових гаїв, перелісків, кілків (острівні зарості цієї деревної породи на півдні Сибіру). Береза - одна з основних лісоутворюючих порід - так кажуть лісівники. Серед ботаніків немає єдиної думки про те, скільки ж усього видів берези мешкає в Європейській частині Росії та Сибіру. Зазвичай в нашій країні та прилеглих державах налічують близько 70 (за іншими даними, близько 20) видів. Найчастіше зустрічаються зазначені два види.
Опис
Береза
досягає, як правило, висоти 20-30 м. Кора молодих дерев буро або
коричнево-фіолетова; у особин середнього віку - гладка, біла; у старих
беріз в окоренкові частини - чорно-сіра, з глибокими тріщинами. Коренева система потужна, розвинена вглибині і в сторони. Листя трикутно-ромбічні, чергові, длінночерешко-ші. Молоді пагони зі смолистими залозами - «боро-давочкамі». Квітки дрібні, в одностатевих чоловічих і жіночих серединку, цвітуть одночасно з розпусканням листя. Плід - крилатий горішок. Середня тривалість життя берези 150 років, але окремі дерева живуть до 300 років. Береза світлолюбна і надзвичайно пластична до кліматичних умов. Широко поширена по всій Росії, за винятком південних районів і Крайньої Півночі.
З
найдавніших часів це дерево використовували для самих різних цілей: з
бересту гнали дьоготь; дуже тверда і міцна деревина йшла на виготовлення
коліс і рукояток для інструментів, наприклад топорище, інших столярних
виробів і фанери. Береза служила і служить досі хорошим паливом - дрова з неї дають рівний, стійкий жар. Єдиний недолік - дерево слабо стійке до гниття.
Застосування берези в медицині
У народі з давніх пір знали про лікарські властивості берези. У
сучасній медицині препарати з нирок і листя рослини використовують при
авітамінозі, набряках, запаленні сечового міхура, атеросклерозі,
хронічних захворюваннях нирок, а також як жовчогінний і відхаркувальний
засіб. Настій листя, крім того, має загальнозміцнюючу дію, допомагає при мокли екземах та клімактеричних неврозах. Березовий
сік, так звана пасока, корисний як сечогінний і відхаркувальний, сприяє
виведенню з організму різних шкідливих речовин. Компреси з березовим соком зцілюють екзему.
Препарати
з листя і бруньок берези у народній медицині застосовують для лікування
бронхітів, гастритів, виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої
кишки, жовчно-та сечокам'яній хвороб, набряків та подагри. Якщо немає протипоказань, корисно паритися в російській лазні березовим віником. Ця процедура особливо добре допомагає при болях у суглобах, подагрі, радикулітах, шкірних хворобах і застуді.
Активоване вугілля (карболен) готують з берези. Його
призначають при харчових отруєннях, інтоксикаціях, викликаних
алкалоїдами і солями важких металів, корисний він при метеоризмі і
підвищеної кислотності шлункового соку.
Березовий дьоготь має антисептичні, проти-вопаразітарнимі і інсектицидними властивостями. У ветеринарії його призначають усередину як дезінфікуючий і протівобродільное засіб у вигляді 10%-ної емульсії. Зовнішньо
використовують дьоготь для лікування тварин при виразках, ранах, лишаях
і коросту, загоюють з його допомогою копитні тріщини у коней. Всім допомагає береза - і людям, і тваринам!
Для харчових цілей використовується березовий сік, але по-різному. Можна просто збирати його при весняному сокоруху і пити по 2-3 склянки на день. Він добре втамовує спрагу і одночасно надає лікувальну і загальнозміцнюючу дію. Сильно уварений, він містить до 70% глюкози і фруктози. Це хороший (і більш корисний) замінник цукру. З
молодого листя берези готують вітамінний напій: 100 г листя заливають 2
склянками гарячої (не киплячою!) Води, настоюють 3 - 4 год і п'ють по 1
склянці 2-3 рази на день.
Корисні властивості белоствольной красуні цим не вичерпуються. Сухі
молоде листя екстрагують водою при 60 ° С, отримують стійкий жовтий
барвник, що забарвлює бавовна в різні відтінки жовтого кольору.Російською
Берёзовый лист
БЕРЁЗА (Betula), семейство березовых (Betulaceae) Б. повислая (В. pendula) Б. пушистая (Д. pubescens)
Распространение Трудно представить Россию без белоствольных березовых рощ, перелесков, колков (островные заросли этой древесной породы на юге Сибири). Береза — одна из основных лесообразующих пород — так говорят лесоводы. Среди ботаников нет единого мнения о том, сколько же всего видов березы обитает в Европейской части России и Сибири. Обычно в нашей стране и близлежащих государствах насчитывают около 70 (по другим данным, около 20) видов. Чаще встречаются указанные два вида.
Описание Береза достигает, как правило, высоты 20—30 м. Кора молодых деревьев буроватая или коричневато-фиолетовая; у особей среднего возраста — гладкая, белая; у старых берез в комлевой части — черно-серая, с глубокими трещинами. Корневая система мощная, развита вглубину и в стороны. Листья треугольно-ромбические, очередные, длинночерешко-вые. Молодые побеги со смолистыми железами — «боро-давочками». Цветки мелкие, в однополых мужских и женских середках, цветут одновременно с распусканием листьев. Плод — крылатый орешек. Средняя продолжительность жизни березы 150 лет, но отдельные деревья живут до 300 лет. Береза светолюбива и чрезвычайно пластична к климатическим условиям. Широко распространена по всей России, за исключением южных районов и Крайнего Севера.
С древнейших времен это дерево использовали для самых различных целей: из бересты гнали деготь; весьма твердая и прочная древесина шла на изготовление колес и рукояток для инструмента, например топорищ, других столярных изделий и фанеры. Береза служила и служит до сих пор хорошим топливом — дрова из нее дают ровный, устойчивый жар. Единственный недостаток — дерево слабо устойчиво к гниению. Применение березы в медицине
В народе с давних пор знали о лекарственных свойствах березы. В современной медицине препараты из почек и листьев растения используют при авитаминозе, отеках, воспалении мочевого пузыря, атеросклерозе, хронических заболеваниях почек, а также как желчегонное и отхаркивающее средство. Настой листьев, кроме того, обладает общеукрепляющим действием, помогает при мокнущих экземах и климактерических неврозах. Березовый сок, так называемая пасока, полезен как мочегонное и отхаркивающее, способствует выведению из организма различных вредных веществ. Компрессы с березовым соком исцеляют экзему.
Препараты из листьев и почек березы в народной медицине применяют для лечения бронхитов, гастритов, язвенной болезни желудка и двенадцатиперстной кишки, желчно- и почечнокаменной болезней, отеков и подагры. Если нет противопоказаний, полезно париться в русской бане березовым веником. Эта процедура особенно хорошо помогает при болях в суставах, подагре, радикулитах, кожных болезнях и простуде.
Активированный уголь (карболен) готовят из березы. Его назначают при пищевых отравлениях, интоксикациях, вызванных алкалоидами и солями тяжелых металлов, полезен он при метеоризме и повышенной кислотности желудочного сока.
Березовый деготь обладает антисептическими, проти-вопаразитарными и инсектицидными свойствами. В ветеринарии его назначают внутрь как дезинфицирующее и противобродильное средство в виде 10%-ной эмульсии. Наружно используют деготь для лечения животных при язвах, ранах, лишаях и чесотке, заживляют с его помощью копытные трещины у лошадей. Всем помогает береза — и людям, и животным!
Для пищевых целей используется березовый сок, но по-разному. Можно просто собирать его при весеннем сокодвижении и пить по 2—3 стакана в день. Он хорошо утоляет жажду и одновременно оказывает лечебное и общеукрепляющее действие. Сильно уваренный, он содержит до 70% глюкозы и фруктозы. Это хороший (и более полезный) заменитель сахара. Из молодых листьев березы готовят витаминный напиток: 100 г листьев заливают 2 стаканами горячей (не кипящей!) воды, настаивают 3— 4 ч и пьют по 1 стакану 2—3 раза в день.
Полезные свойства белоствольной красавицы этим не исчерпываются. Сухие молодые листья экстрагируют водой при 60 °С, получают стойкий желтый краситель, окрашивающий хлопок в различные оттенки желтого цвета.
У Росії, існує понад 150 видів молочаю, кожен з яких, має зовнішні подібності і схожі лікарські властивості. Найбільш поширеними видами молочаю, є: молочай болотний, молочай високий, молочай кіпарісовідний і молочай прутьевідний. У
даній публікації, будуть розглянуті лікувальні властивості молочаю
болотного та його застосування, в лікуванні різних видів захворювань.
Молочай
болотний - багаторічна, трав'яниста рослина, з прямими, щільно
облиственими стеблами, довжиною близько 40-90 см. Листя молочаю
болотного - чергові і подовжено-ланцетної форми. Квітки
молочаю - не мають оцвітини і зібрані в зонтикоподібне суцвіття;
складаються з 1 маточкові і декількох тичинкових квіток; знаходяться в
оточенні великих, зеленувато-жовтих приквітників. Плід - коробочка. Цвітіння рослини, відбувається в червні і триває до серпня. Лікарська рослина молочай болотний, виростає по чагарниках і вологих луках. Молочай поширений в європейській частині Росії, на Кавказі, в Молдові, Україні, Білорусі та Західного Сибіру.
Лікувальні властивості молочаю болотного: має сечогінну, проносну, протиглистовою і потогінну дію. Використовується, як знеболююче, блювотний і протизапальний засіб. За причини не вивченості, молочай знайшов своє лікувальне застосування, у народній медицині. Наприклад,
водний настій надземної частини молочаю, застосовується при катарі
шлунка, а свіжий молочний сік, застосовується як косметичний засіб, для
виведення веснянок, бородавок, мозолів, плям на обличчі і для лікування
лишаю.
Хімічний склад: повністю
не вивчений, але відомо, що молочай містить: їдкий молочний сік, смолу,
метиловий ефір ділактофорбіевой кислоти, дубильні речовини, каучук,
пігенол, дітерпеноід, флавоноїди гиперін, вищі жирні кислоти, яблучну,
лимонну, винну, янтарну, форбіевую , малинову кислоту, кверцетин, міріцетіна, стеннозід і гиперін. Насіння молочаю, містять тігліновую, елеомаргаріновую і рицинолевої жирну кислоту і жирне масло.
Спосіб приготування лікарських препаратів: заготовити надземну частину рослини (листя, стебла, квіти) та молочний сік. Траву, слід запасати в період цвітіння молочаю. Як правило, вона застосовується в свіжому вигляді, але можна і висушити - розсипати в тіні, під навісом, в один шар. З стебел молочаю, на зламі - виступає молочний сік, який отруйний і тому, необхідно працювати в гумових рукавичках.Російською
Молочай
В России, существует более 150 видов молочая, каждый из которых, имеет внешние сходства и схожие лекарственные свойства. Наиболее распространенными видами молочая, является: молочай болотный, молочай высокий, молочай кипарисовидный и молочай прутьевидный. В данной публикации, будут рассмотрены лечебные свойства молочая болотного и его применение, в лечении различных видов заболеваний.
Молочай болотный – многолетнее, травянистое растение, с прямыми, плотно облиственными стеблями, длинной около 40-90 см. Листья молочая болотного - очередные и удлиненно-ланцетной формы. Цветки молочая - не имеют околоцветника и собраны в зонтиковидное соцветие; состоят из 1 пестичного и нескольких тычиночных цветков; находятся в окружении крупных, зеленовато-желтых прицветников. Плод – коробочка. Цветение растения, происходит в июне и длится до августа. Лекарственное растение молочай болотный, произрастает по кустарникам и влажным лугам. Молочай распространен в европейской части России, на Кавказе, в Молдове, Украине, Беларуси и Западной Сибири.
Лечебные свойства молочая болотного: обладает мочегонным, слабительным, противоглистным и потогонным действием. Используется, как обезболивающее, рвотное и противовоспалительное средство. По причине не изученности, молочай нашел своё лечебное применение, в народной медицине. Например, водный настой надземной части молочая, применяется при катаре желудка, а свежий млечный сок, применяется в качестве косметического средства, для выведения веснушек, бородавок, мозолей, пятен на лице и для лечения лишая.
Химический состав: полностью не изучен, но известно, что молочай содержит: едкий млечный сок, смолу, метиловый эфир дилактофорбиевой кислоты, дубильные вещества, каучук, пигенол, дитерпеноид, флавоноид гиперин, высшие жирные кислоты, яблочную, лимонную, винную, янтарную, форбиевую, малиновую кислоту, кверцетин, мирицетин, стеннозид и гиперин. Семена молочая, содержат тиглиновую, элеомаргариновую и рицинолевую жирную кислоту и жирное масло.
Способ приготовления лекарственных препаратов: заготовить надземную часть растения (листья, стебли, цветки) и млечный сок. Траву, следует запасать в период цветения молочая. Как правило, она применяется в свежем виде, но можно и высушить – рассыпать в тени, под навесом, в один слой. Из стеблей молочая, на изломе – выступает млечный сок, который ядовит и поэтому, необходимо работать в резиновых перчатках.
Крім чудового смаку яблука володіють дуже корисними і цілющими (лікувальними) властивостями. Яблука самий звичний фрукт у нашій країні і дуже приємно, що саме яблука вкрай корисні й необхідні для нашого здоров'я. Корисні і лікувальні властивості яблук пояснюються їх цілющим складом. У яблуках містяться вітаміни С, В1, В2, Р, Е, каротин, калій, залізо, марганець, кальцій, пектини, цукри, органічні кислоти. У
складі плодів різних сортів яблуні міститься в%: Сахаров 5-15,
клітковини 0,6, крохмалю 0,8, пектинових речовин 0,27, органічних кислот
0,3-0,89 (яблучної 0,37, лимонної 0,11 , винна і хлорогенова кислоти). Яблука
дуже багаті вмістом вітамінів, у%: вітамін С - 8-22,4 вітамін Р -
60-400, вітамін B1 - 0,8-2,3, вітамін В2 - 0,05, вітамін В6 0,08,
каротину 0 ,02-0, 03. У складі зелених сортів яблуні ще містяться Bis 0,07; Е 0,63 мг% і біотин 0,30 мкг%. Також
до складу яблук входить велика кількість мікроелементів: калій, фосфор,
магній, натрій, сірка, алюміній, бор, ванадій, залізо, йод, мідь,
молібден, нікель, фтор, хром і цинк. Шкірка плодів яблуні містить флавоноїди. У складі плодів міститься 84-90% води. У насінні яблуні міститься до 15% жирної олії, глікозиду амігдаліна до 0,6%. У листі містяться вітамін С 450 мг% і глікозид амігдалин.
Користь яблук для здоров'я Яблука
сприяють нормалізації діяльності шлунково-кишкового тракту і травної
системи, а також застосовуються для запобігання запорів і підвищення
апетиту.
У складі яблук міститься
від 5 до 50 мг% хлорогенової кислоти, яка сприяє виведенню з організму
щавлевої кислоти і, крім того, нормальної діяльності печінки.
Яблука знижують рівень холестерину в крові через вміст пектину і відповідних волокон. Одне яблуко з шкіркою містить 3,5 гр. волокон, тобто більше 10% добової норми волокон, необхідних організму. У яблуці без шкірки міститься 2,7 гр. волокон. Нерозчинні
молекули волокон прикріплюються до холестерину і сприяють виведенню
його з організму, тим самим, зменшуючи ризик закупорки судин, виникнення
серцевих нападів. Яблука містять
розчинні волокна звані пектинами, які допомагають зв'язувати і виводити
надлишок холестерину, що утворюється в печінці. Шкірка
яблука містить велику кількість антиоксиданту кверцетину, який разом з
вітаміном С заважає вільним радикалам надавати шкідливу дію на організм.
Завдяки пектину яблуко також набуває частину своєї захисної сили. Пектин здатний зв'язувати надходять в організм шкідливі речовини, такі як свинець і миш'як, і виводити їх з організму. Нерозчинні
волокна в яблуках запобігають запори і виводять шкідливі речовини з
організму, тим самим знижуючи ймовірність розвитку раку товстої кишки.
Корисні властивості яблук. Лікування яблуками Яблука застосовуються при авітамінозі, зниженні рівня вітаміну С, недокрів'ї. З
соку кислих яблук (шляхом доповнення 2 частин заліза на 100 частин
соку) отримують екстракт яблучно-кислого заліза, застосовуваний при
недокрів'ї.
Яблука перешкоджають утворенню сечової кислоти, вживаються при подагрі, хронічному ревматизмі. Добре й корисно пити відвари і настої з яблук. Порізати яблука в чай, дати їм настоятися і пити.
Яблука
мають гарні дієтичними властивостями, і використовуються як дієтичний
продукт при розладі травлення, авітамінозі, недокрів'ї і як сечогінний
засіб. Яблука надають загальнозміцнюючу дію і підвищують стійкість організму до дії радіації. Яблука
вважаються хорошим дієтичним засобом при порушенні обміну речовин,
ожирінні і подагрі, у свіжому вигляді - для профілактики атеросклерозу. Краще
вживати яблука свіжими, так як вони містять речовини, здатні окислювати
вітамін С, а термічна обробка призводить до знищення цих речовин і
зменшення в організмі вітаміну С.
Фітонциди
яблук активні по відношенню до збудників дизентерії, золотистого
стафілокока, протея, вірусів грипу А. Антимікробна активність фітонцидів
збільшується від периферії плоду до центру. Рекомендується вживання яблук у період після перенесення інфаркту.Російською
Яблоня
Кроме восхитительного вкуса яблоки обладают очень полезными и целебными (лечебными) свойствами. Яблоки самый привычный фрукт в нашей стране и очень приятно, что именно яблоки крайне полезны и необходимы для нашего здоровья. Полезные и лечебные свойства яблок объясняются их целебным составом. В яблоках содержатся витамины С, В1, В2, Р, Е, каротин, калий, железо, марганец, кальций, пектины, сахара, органические кислоты. В составе плодов различных сортов яблони содержится в %: Сахаров 5—15, клетчатки 0,6, крахмала 0,8, пектиновых веществ 0,27, органических кислот 0,3—0,89 (яблочной 0,37, лимонной 0,11, винная и хлорогеновая кислоты). Яблоки очень богаты содержанием витаминов, в %: витамин С - 8—22,4 витамин Р - 60—400, витамин B1 - 0,8—2,3, витамин В2 - 0,05, витамин В6 0,08, каротина 0,02—0,03. В составе зеленых сортов яблони еще содержатся Bis 0,07; Е 0,63 мг% и биотин 0,30 мкг%. Также в состав яблок входит большое количество микроэлементов: калий, фосфор, магний, натрий, сера, алюминий, бор, ванадий, железо, йод, медь, молибден, никель, фтор, хром и цинк. Кожура плодов яблони содержит флавоноиды. В составе плодов содержится 84—90% воды. В семенах яблони содержится до 15% жирного масла, гликозида амигдалина до 0,6%. В листьях содержатся витамин С 450 мг% и гликозид амигдалин.
Польза яблок для здоровья Яблоки способствуют нормализации деятельности желудочно-кишечного тракта и пищеварительной системы, а также применяются для предупреждения запоров и повышения аппетита.
В составе яблок содержится от 5 до 50 мг% хлорогеновой кислоты, которая способствует выведению из организма щавелевой кислоты и, кроме того, нормальной деятельности печени.
Яблоки снижают уровень холестерина в крови из-за содержания пектина и соответствующих волокон. Одно яблоко с кожурой содержит 3,5 гр. волокон, т.е. более 10% суточной нормы волокон, необходимых организму. В яблоке без кожуры содержится 2,7 гр. волокон. Нерастворимые молекулы волокон прикрепляются к холестерину и способствуют выводу его из организма, тем самым, уменьшая риск закупорки сосудов, возникновения сердечных приступов. Яблоки содержат растворимые волокна называемые пектинами, которые помогают связывать и выводить излишек холестерина, образующегося в печени. Кожура яблока содержит большое количество антиоксиданта кверцетина, который вместе с витамином С мешает свободным радикалам оказывать вредное воздействие на организм. Благодаря пектину яблоко также приобретает часть своей защитной силы. Пектин способен связывать поступающие в организм вредные вещества, такие как свинец и мышьяк, и выводить их из организма. Нерастворимые волокна в яблоках предотвращают запоры и выводят вредные вещества из организма, тем самым снижая вероятность развития рака толстой кишки.
Полезные свойства яблок. Лечение яблоками Яблоки применяются при авитаминозе, понижении уровня витамина С, малокровии. Из сока кислых яблок (путем добавления 2 частей железа на 100 частей сока) получают экстракт яблочно-кислого железа, применяемый при малокровии.
Яблоки препятствуют образованию мочевой кислоты, употребляются при подагре, хроническом ревматизме. Хорошо и полезно пить отвары и настои из яблок. Порезать яблоки в чай, дать им настояться и пить.
Яблоки обладают хорошими диетическими свойствами, и используются как диетический продукт при расстройстве пищеварения, авитаминозе, малокровии и как мочегонное средство. Яблоки оказывают общеукрепляющее действие и повышают устойчивость организма к действию радиации. Яблоки считаются хорошим диетическим средством при нарушении обмена веществ, ожирении и подагре, в свежем виде — для профилактики атеросклероза. Лучше употреблять яблоки свежими, так как они содержат вещества, способные окислять витамин С, а термическая обработка приводит к уничтожению этих веществ и уменьшению в организме витамина С.
Фитонциды яблок активны по отношению к возбудителям дизентерии, золотистого стафилококка, протея, вирусов гриппа А. Антимикробная активность фитонцидов увеличивается от периферии плода к центру. Рекомендуется употребление яблок в период после перенесения инфаркта.
